Calendar

« July 2020 »
Mon Tue Wed Thu Fri Sat Sun
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31    

catalog

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Корисні посилання

cover

 

Гімн — це символ рідної держави. 155 років тому вперше була виконана композиція «Ще не вмерла Україна»

"Гімн України — дивовижний. Спочатку він начебто не справляє враження, але це лише на перший погляд. Насправді його створив Михайло Вербицький — церковний композитор середини ХІХ століття. Він жив в Австрійській монархії, мабуть, дуже любив Шуберта, у нього був мелодійний дар — це помітно з його літургій. Він був церковним композитором. І ось цю патріотичну пісню він теж створив як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів (наспівує). У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір: це — гімн України, але в ньому є ознаки літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам'ять про літургію, про всеношну. У цьому простому наспіві немов дме вітер, немов гілки дерев співають" /висловлювання українського композитора Валентина Сильвестрова щодо українського гімну/

Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну – в сьогоднішньому розумінні – виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами. Як свідчить "Слово о полку Ігоревім", пісні закликали воїнів до хоробрості, аби здобути "князю славу", відплатити ворогам "за землю Руську", за рани. Перед вирішальною битвою на р. Калці 1223 р. проти татаро-монгольських військ руські дружини співали "С нами Бог, розумійте язици". Перед битвою при Грюнвальді 1410 р., що відбулася між військами Тевтонського ордену та об'єднаною польсько-литовсько-українською армією, з уст воїнів як гімн звучала пісня "Богородзіца Дзєвіца".
У період козацької доби особливо популярною була пісня "Нумо, хлопці, до зброї":

maxresdefaultОй зібрались були чайку рятувати,
Славу добувати.
Ой, чи пан, чи пропав – двічі не вмирати,
Нумо, хлопці, до зброї!
Пізніше поширилися патріотичні пісні, такі як "Пісня про Байду", "Ой, на горі, там женці жнуть", "Засвіт встали козаченьки".

Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і свого національного гімну. Його заміняли рідні патріотичні пісні, часто релігійного характеру, що не охоплювали долі всього народу.

Своєрідним гімном висту­пав і "Заповіт" Шевченка та "Вічний революціонер" Франка, "Боже, великий, єдиний, нам Україну храни" Косинського. Однак, їм не випала така велична і трагічна доля, як "Ще не вмерла Україна".

Рівно 155 років тому, 10 березня 1865-го, у перемиському готелі «Під провидінням», що колись стояв на забрукованому Майдані Незалежності навпроти Дзеґарової Вежі, сталися знакові для нашої країни події.
Вперше на західноукраїнських землях, саме в Перемишлі, в будинку «Під провидінням», що тоді належав до власності єпископської консисторії, із нагоди четвертих роковин смерті Великого Кобзаря відбувся скорботний Шевченків вечір. Це й не дивно, на ті часи саме повітове містечко, що лежить над річками Сян та Вігор, перетворилося в Галичині на центр духовного та національного відродження.
Продовжуючи піднесену риторику попередніх промовців, український письменник та видавець альманаху «Мета» Ксенофонт Климкович (1835–1881) задекламував вірша «На вічну пам’ять Тарасові».
unnamedПотім у театральній залі під час першого в Західній Україні Шевченківського концерту голова Перемиського студентського клубу Анатоль Вахнянин (1841–1908) бадьорим баритоном оголосив: «А тепер, пані і панове, музика Михайла Вербицького, слова Тараса Шевченка, «Ще не вмерла Україна». Виконує кафедральний хор Перемишля під орудою Анатолія Вахнянина. Пісня-хор публічно у нас виконується вперше».
Під склепінням театральної зали заключним номером урочистих «вечерниць в пам’ять Тараса» грянула музика, якій судилося стати могутнім Державним Гімном України. Коли пісня-хор закінчилась і вибухнули шалені оплески, звідусіль залунало: «Яка велич! Справжня сила духу! Фантастика!» На концерті був присутній автор музики – парох села Млинів Яворівського повіту Михайло Вербицький. Щиро усміхаючись, душпастир приймав вітання. То було заслужене визнання місцевого музики.
Слова ж Павло Чубинський (1839–1984) написав  1862-го.   Його вірш почав своє нелегальне існування в межах царської Росії і як патріотично-політичний твір, і як пісня. Наступного року вірш з’являється у львівському журналі «Мета» № 4.
Там його і прочитав отець Михайло Вербицький, композитор та священник із Галичини. Гадав, що це вірш Шевченка. Він сподобався священникові, за тиждень отець Вербицький написав музику до всіх віршів, опублікованих у журналі, – спершу для гітари, а потім для хорового співу.
Згодом з’ясувалося, що вірш належить не Шевченкові, а молодому етнографові Павлові Чубинському з Борисполя, що під Києвом. Автор тексту та автор музики за життя так і не познайомилися. Але пісня на музику Вербицького вже пішла поміж люди.

Цікаво, що перший тиражований на грамплатівці запис цієї пісні зробила студія Columbia (США) у 1916 році. Як гімн вона звучала за часів Української Народної Республіки, Уперше як державний гімн її виконали 22 січня 1918 року – під час проголошення четвертого Універсалу Української Народної Республіки. Але Карпатська Україна проіснувала недовго, угорський окупаційний режим заборонив гімн. Західноукраїнської Народної Республіки, Гетьманату, Директорії. Але державне затвердження ця пісня одержала лише 15 березня 1939 року – як гімн Карпатської України. Ця держава проіснувала не довго. Разом з її занепадом гімн був заборонений угорським урядом, так само, як і понад 70 років у Радянській Україні.
Президія Верховної Ради України 15 січня 1992 року затвердила музичну редакцію Державного гімну України («Ще не вмерла Україна»), автором якої є Михайло Вербицький.

1verbickiyАвтор мелодії Державного Гімну України Михайло Вербицький народився у 1815 р. в с. Улючі Львівської області в сім’ї священика. Музичну освіту здобув у Співацькій школі (1829—1833) в Перемишлі, Львівській духовній семінарії (1833—1842). У 40-х роках працював регентом церковних хорів у Львові та Перемишлі. З 1852 р. був священиком у с. Млини. М. Вербицький є одним із перших професійних композиторів Західної України XIX ст. У його творчому доробку 12 »симфоній»-увертюр (1855—1865), в яких використано народні мелодії (коломийки), два полонези, вальс, опери «Гриць Мазниця», «Школяр на мандрівці» (1849), мелодрама «Підгорянка» (1864), музика до п’єс «Чорноморський побит» Я. Кухаренка, «І голова ні нащо, як розум ледащо» та інші, хори та пісні. Серед хорів для чоловічого і мішаного складу виділяються хорові композиції: «Заповіт» (на слова Т. Шевченка), «На погибель», «Поклін» (на слова Ю. Федьковича), національний гімн «Ще не вмерла Україна» (на слова П. Чубинського), «Жовнір» (на текст І. Гушалевича), інструментальні та церковні твори. Він є також автором «Школи для шестиструнної гітари», статей «Про музичний спів» (1866), «Про музичні, церковні та мирські творіння у нашій Русі» (1870).
Помер 19 грудня 1870 р. у с. Млини (нині Мельники) Львівської області.

Pavlo ChubynskyjПавло Чубинський народився 27 січня 1839 р. на хуторі поблизу Борисполя на Київщині. Навчався у Другій київській гімназії. Закінчивши у 1861 р. юридичний факультет Петербурзького університету, повернувся до Києва, працював учителем. У 1861—1876 рр. співробітничав у журналі «Основа» та київській Старій громаді (був одним з її засновників та найактивніших членів). Разом з іншими членами громади займався пропагандистською діяльністю серед селянства, працював у недільних школах. У 1862 р. написав вірш, який став українським національним гімном, — «Ще не вмерла Україна».
У жовтні 1862 р. за участь в українському національному русі був заарештований, звинувачений у належності до таємного товариства; метою якого було повалення революційним шляхом існуючого в імперії ладу, і висланий у селище Пінега Архангельської губернії. Через рік П. Чубинського перевели в Архангельськ.
Після звільнення у 1869 р. з-під поліційного нагляду оселився в Петербурзі. За дорученням Російського географічного товариства у 1869—1870 рр. очолював етнографічні експедиції в Україні, Білорусі та Молдові. У 1872—1879 рр. за редакцією П. Чубинського було опубліковано матеріали цих досліджень: «Труды этнографико-статистической экспедиции».
Поряд із науковою діяльністю брав активну участь в українському суспільно-політичному русі. Разом із М. Драгомановим, М. Зібером, Ф. Вовком, М. Лисенком був членом редакційної колегії газети «Київський телеграф» — органу українського патріотичного руху. У 1873 р. став одним з ініціаторів створення в Києві Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, у 1873—1876 рр. керував його діяльністю. Після Емського акту в 1876 р. П. Чубинського було вислано з України. У 1877—1879 рр. працював у Петербурзі. Нагороджений золотими медалями Російського географічного товариства (1873), Міжнародного етнографічного конгресу (Париж, 1875), лауреат премії Уварова (1879).
Написав і опублікував багато наукових праць. Найґрунтовнішими серед них є: «Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии» (1869); «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Императорским русским географическим обществом. Юго-западный отдел. Материалы и исследования, собранные действительным членом П. Чубинским, в семи томах» (1872—1879).
Помер 26 січня 1884 р. в Києві.

HymnУ Львові масово заспівають гімн України 
Цього року виповнюється 155 років із дня першого публічного виконання Державного гімну України. У вівторок, 10 березня, з цієї нагоди у Львові відбудеться його урочисте виконання. Подія розпочнеться о 13:30 на площі Ринок перед міською Ратушею.
«Цей захід став для львів’ян уже традиційним і символічним. Участь в урочистості візьмуть представники громадських організацій, міської влади, духовенства, всі охочі містяни й гості Львова», – кажуть в міськраді Львова.
«Цей захід став для львів’ян уже традиційним і символічним, адже спільне виконання Гімну засвідчує, що ми єдині у своїй любові до рідної країни. У словах Гімну закладена незламна сила духу, яка долає усілякі перешкоди, підносить дух у боротьбі за свободу. Єдність львів’ян стає добрим прикладом соборності для всієї України», — зазначають в управлінні внутрішньої політики ЛМР.
Участь у заході візьмуть представники громадських організацій, міської влади, духовенства, всі охочі містяни й гості Львова.

 

Матеріали /Режим доступу станом 10.03.2020р./: http://nltu.edu.ua/index.php/component/k2/item/220-lisotekhniky-vkotre-vzialy-uchast-u-fleshmobi-z-vykonannia-derzhavnoho-himnu-ukrainy
https://www.032.ua/news/2329097/u-centri-lvova-sotni-ludej-spilno-vikonali-derzavnij-gimn-ukraini-foto-video
http://library.nltu.edu.ua/index.php/novyny/804-lisotekhniky-vkotre-vzialy-uchast-u-fleshmobi-z-vykonannia-derzhavnoho-himnu-ukrainy 
https://armyinform.com.ua/2020/03/155-rokiv-tomu-vpershe-bula-vykonana-kompozycziya-shhe-ne-vmerla-ukrayina/ 
https://dyvys.info/2020/03/09/u-vivtorok-v-tsentri-lvova-urochysto-zaspivayut-gimn-ukrayiny/
https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2653951-cogo-dna-u-2003-roci-rada-zatverdila-novij-derzavnij-gimn-ukraini.html
http://www.ebk.net.ua/Book/biographies/d_o_t_n/part10/1016.htm 
http://dspu.edu.ua/biblioteka/archives/9337
https://www.lmn.in.ua/u-lvovi-masovo-zaspivayut-gimn-ukrayiny/?fbclid=IwAR0UJjr_AseeKva-kflq1YRn-v6oW2ISExjuYkthLVYHG5iSaQG-Gzf90Co
https://varta1.com.ua/u-lvovi-masovo-zaspivayut-derzhavnyj-gimn/
 
https://kpi.ua/1122-13 
http://dspu.edu.ua/biblioteka/archives/9337
 Підготувала науково-технічна бібліотека

Матеріал підготовлено 10.03.2020р.

Контакти

Науково-технічна бібліотека НЛТУ

вул. Ген. Чупринки, 101, м.Львів, 79057

тел.: (032) 237-79-85

e-mail: library@nltu.edu.ua

Пропозиції та побажання просимо повідомляти нам на електронну адресу  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Top of Page