Calendar

« March 2019 »
Mon Tue Wed Thu Fri Sat Sun
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

catalog

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Корисні посилання

cover

 

Все буде добре, ми переможемо!...

Пораненого Героя відвезли до лікарні, де йому зробили операцію. Перед операцією Олександр був при свідомості. Сказав, що в нього стріляли. Навіть тоді переконував: «Все буде добре, ми переможемо!» він боровся до останнього. Після надзвичайно важкої та тривалої операції прийшов до тями, але травма була надто складною. Вранці 19 лютого серця Героя зупинилося.

Капінос Олександр

Олександр Анатолійович Капінос народився 10 березня 1984 року у с. Дунаїв Кременецького району Тернопільської області. Він завжди прагнув до всього доброго, світлого, прекрасного… Ще зі шкільних років відзначався щирістю і готовністю прийти на допомогу, організованістю і сумлінням. У 2001 році закінчив із золотою медаллю Дунаївську ЗОШ І-ІІІ ступенів та поступив на навчання в Український державний лісотехнічний університет (сьогодні — Національний лісотехнічний університет України, Львів). У 2005 році отримав диплом бакалавра з відзнакою, а в 2006 році — диплом спеціаліста з відзнакою за спеціальністю «Технологія деревообробки».

КроеменьОчолював громадську організацію «Патріот Волині». У 2008–2009 роках, під час проживання у Вінниці, був керівником громадської організації патріотичного спрямування «Сколоти». Проте згодом повернувся до свого села. Став фермером, а також заглибився у громадську роботу.
На Батьківщині у селі Дунаїв Героя називають малим Кобзарем. «Він завжди мені асоціювався з Шевченком, був борцем за правду. Надзвичайно любив Україну і все українське. А для нашої молоді і села по-новому відкривав Шевченка, — розповідає Євгенія Лісова, сільський голова Дунаєва. — Сашко грав на бандурі, виконував твори Шевченка, знав напам'ять Кобзар».
Олександр, як згадують односельчани, не любив лицемірства і лицемірів. «Кажуть, людей цінюють тільки після втрати, - продовжує пані Євгенія. - Однак Сашка цінували і за життя. Був ініціатором встановлення пам’ятника борцям за волю і сам плів дубовий вінок, яким прикрасили пам’ятник. «Коли я впаду, мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце» , — такий напис вибрав Сашко для пам’ятника Борцям за Волю і незалежність України, який разом з братом побудували в сусідньому селі Куликів.

Окрім того, чоловік ініціював та організовував заходи в українських традиціях, залучав до них молодь. «Олександр зініціював відкриття спортзалу у селі і сам щоночі ремонтував приміщення, - продовжує пані Лісова. – Він не хотів, аби молодь пила, курила, слухала незрозумілу музику. Тому залучав її до організованих ним в українському дусі акцій. Я його питала: „Дивись, багато молодих людей шукають кращу долю за кордоном, а ти не плануєш?”. А він відповідав “Я хочу жити на своїй, Богом даній українській землі”.a

 Олександр із 2010 року (за іншими даними 2009) не був членом ВО “Свобода”. І коли під час сесії 11 лютого цьогоріч перед його виступом сказали “подивимось, що нам “Свобода” скаже”, він попросив не називати його так. «Він сказав, що не належить до жодної партії і не підтримує жодну», - додає голова сільради.

В сусідньому селі Куликів Сашко співав у хорі і організував гурток зі співів. Грав на баяні, гітарі, бандурі, знав і збирав українські пісні, був закоханий в історію України. «Жоден житель цього села стільки не зробив, як він. Його вся молодь поважала, такого хлопчини більше немає у всьому районі», — каже директор клубу села Куликів Микола Каняєв.

Сашко першим в селі почав носити вишиванку, показуючи приклад молоді. Олександр організовував вечорниці та культурно-мистецькі заходи, які відроджували традиції та культуру предків-українців. Під час навчання у Львівському Лісотехнічному інституті, він став активним громадським діячем.

kapinos.2 jpg У 2004 році був учасником Помаранчевої революції. А в 2012 році Олександр відстояв права громади і не дозволив побудувати в рідному Дунаєві завод, який би зруйнував екологію Кременецьких гір. З 4 липня того ж року брав участь у акції на захист української мови, що відбувалася у Києві біля Українського дому. Був одним із тих, хто оголосив голодування на знак протесту проти прийняття мовного закону Ківалова-Колісніченка та протримався найдовше.

 Ось що він сказав в одному з інтерв'ю газеті «Тиждень.ua»:
«Голодую із суботи. Виїжджаючи з дому сюди, сказав собі, що без перемоги не повернуся, і вірю, що ми переможемо. Я не згодний з політиками, які сказали, що ми перемогли. Перемога — це скасування законопроекту і мораторій на спекуляцію мовними, історичними питаннями, які призводять до розколу нації. Вважаю, що таке рішення влади може бути вказівкою Кремля. Керівництво за певні свої інтереси віддає наші мовні інтереси. Крім того, наближаються вибори. Люди, які обирали Януковича і Партію регіонів, уже не збираються за них голосувати, я це знаю від них особисто. І окрім таких штучних проблем, як мовна, у них немає інших методів, щоб утриматися при владі.»
А ці слова були сказані під час інтерв'ю інтернет-виданню «Paralleli»: Сашко Капінос
«Я приїхав наступного дня після голосування цього закону. Їхав сам, автостопом. Раніше ніколи не голодував. Є побоювання тільки за своїх рідних. Я знав, чому сюди їду. Кудись йти чи їхати і вертатися без перемоги, мені вже таке просто набридло. Я фермер. Мав би зараз до жнив готуватися. А так отут зараз»…
Щороку приїздив до Києва на Покрову та брав участь у маршах УПА. Волонтер літніх таборів для дітей-сиріт зі всієї України, що проходили за ініціативою міжнародного благодійного фонду «Нове покоління».
Сестра Олександра Капіноса пригадує, що він був на Майдані у Києві від листопада 2013 року. Додому приїжджав ненадовго за чистими речами та відпочити. Новий Рік, Різдво зустрічав з побратимами на Майдані. 18 лютого 2014 телефонував та казав, що якщо нічого не зміниться – повернеться у рідне село, але увечері цього ж дня його поранили.
Батько, Анатолій Капінос, зізнається, що не завжди підтримував сина, коли той їхав на Майдан. «Кожен батько хвилюється за свою дитину. Але його ніхто не міг зупинити, казав, що треба їхати, і все», — згадує він.
На Євромайдані Сашко вступив у Волинську січ — 35-ту штурмову сотню, яка завжди була на передовій. Був ройовим. За силу духу мав псевдо Кремінь. «Йому довіряли, бо був відповідальним, беззаперечно виконував всі накази», — каже Сергій Мерчук, боєць Волинської Січі.
Пораненого Героя відвезли до лікарні, де йому зробили операцію. Перед операцією Олександр був при свідомості. Сказав, що в нього стріляли. Навіть тоді переконував: «Все буде добре, ми переможемо!» він боровся до останнього. Після надзвичайно важкої та тривалої операції прийшов до тями, але травма була надто складною. Вранці 19 лютого серця Героя зупинилося.
Сашко Капінос Волонтер Лариса Шевчук добре запам’ятала Сашка Капіноса, коли його принесли до медичного пункту Майдану. Він був одягнутий у вишиту сорочку з жовтавим візерунком. Як потім розкажуть його друзі, вона була для нього особлива, її вишила бабуся Ксеня. Дівчина зазначає: таке враження, ніби Сашко був готовий попрощатись з життям на барикадах – чистий одяг, а в кишені папірець з іменами тих, кого треба обдзвонити.
18-го лютого увечері 35-сотня мала завдання обороняти двір Будинку профспілок. «Ми закидали міліцію коктейлями Молотова, вийшли з двору і всі кажуть, що треба йти відпочити. А Сашко перебиває: «Ні, нікуди не йдемо, тому що людей небагато, Беркут може прорвати кордон». Ми погодилися. За годину він отримав смертельне поранення», — пригадує Сергій Мерчук.
«Був дуже такий тихий, спокійний, без стогонів. Я звернула увагу на його вишиванку, жовта така, пошита. Я, коли згортала його речі, ще звернула увагу на те, що він дуже чистий, бо перед цим різних хлопців привозили, а він наче підготувався до бою. Його відвезли на томографію, а звідти дуже швидко вивезли в операційну, бо сказали, що в нього йде набряк мозку. kapinos oleksandr Я кілька годин його чекала. Лікар мені пояснювала, що кулі вони не знайшли, а нібито таке враження, що його чимось важким просто вдарили. Але він сам казав, що це була куля. Я поїхала додому, була впевнена, що все добре, його прооперували, йому стало легше, а вже о п’ятій вечора я дізналась, що він помер», – розповіла волонтерка, що допомагала в медичному пункті. 
Герой Небесної Сотні Олександр Капінос отримав поранення в голову ввечері 18-го лютого під час оборони Майдану від силовиків. Це сталося на перехресті вулиць Хрещатик та Інститутська. 10 березня Олександру мало б виповнитися 30 років. Після перемоги Єврореволюції він збирався одружитися.
Капінос Олександр
 
Вічна пам’ять
 
P.S «Коли я впаду, мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце» , — такий напис вибрав Сашко для пам’ятника Борцям за Волю і незалежність України, який разом з братом побудували в сусідньому селі Куликів.
«Сашко загинув з вірою в те, що справи його будуть продовжені і Україна пишатиметься своїми синами», — переконана його дівчина Олена Котляр.
 
 
sotnja
 
Матеріали (Режим доступу):
Підготувала науково-технічна бібліотека
Матеріал підготовлено 18.02.2019р.

Контакти

Науково-технічна бібліотека НЛТУ

вул. Ген. Чупринки, 101, м.Львів, 79057

тел.: (032) 237-79-85

e-mail: library@nltu.edu.ua

Пропозиції та побажання просимо повідомляти нам на електронну адресу  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Top of Page