27 березня ми святкуємо особливий день, коли гра перетворюється у справжнє життя ...

Театр – завжди зачаровує уявлення, як для акторської трупи, музичного супроводу, хореографів, так і для глядача. Проживаючи сотні ролей, відчуваючи величезну кількість емоційних переживань, все передається шанувальникам, переносячи їх в інший вимір.

Театр зʼявився у Стародавній Греції як релігійна церемонія під назвою "dithyramb", в якій чоловіки були одягнені у козячі шкури. Слово "трагедія" походить від грецького виразу "козлина пісня" ... ... а "театр" походить від грецького дієслова "побачити". Давньогрецька аудиторія висловлювала захоплення, тупаючи ногами, а не аплодуючи, як сьогодні. За визначенням Арістотеля, сюжет є найважливішим складником драматичного виконання.

27 березня відзначають Міжнародний день театру. Це свято встановив у 1961 році  IX конгрес Міжнародного інституту театру (МІТ) – організації, діяльність якої спрямована на зміцнення миру і дружби між народами та на розширення творчої співпраці всіх діячів світу.

Міжнародний день театру – це не просто професійне свято митців сцени, його також залюбки святкують мільйони глядачів і шанувальників театрального мистецтва.

Символ перевтілення і, одночасно, таємниці - маска. Але вона не уособлює дворушність, - це спроба захистити душу, перетворюючи дійсне на бажане. Разом із маскою символами театру є труба й меч. Трубою скликали народ на вистави мандрівних акторів. Мечем карала людські вади муза Мельпомена…
Слово “театр” походить від грецького “theatron” - місце для видовищ, видовище.
Театр - це вид мистецтва, а також будівля, призначена для представлення драматичних творів перед публікою.

На питання щодо походження театру немає та й не може бути однозначної відповіді, оскільки поняття театрального мистецтва включає в себе надзвичайно велику кількість різноманітних аспектів, кожен із яких зародився як відносно самостійне явище й став частиною цілого лише пізніше.

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи - мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові (але це не був український театр). Історично найдавнішим українським театром Галичини є Коломийський театр, заснований 1848 року отцем УГКЦ Іваном Озаркевичем. Тому саме він поклав початок українському театральному рухові на західно-українських теренах. У Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі - в 1809, в Полтаві - в 1810.

Перший професійний український театр було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький. Згодом цей театр отримав назву Театру Корифеїв.
Становлення класичної української драматургії пов’язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві, та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі.

У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру - драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

Українська театральна традиція потужна й багата, згадати хоча б славетні імена таких корифеїв вітчизняної культури, як Лесь Курбас, Гнат Юра, Наталя Ужвій та безліч інших. Творчі надбання митців знаходять своє втілення, продовжують розвиватись у сучасній театральній школі.

Український національний театр - справжнє багатство, це неповторне свідчення української духовності. Водночас театральне мистецтво є своєрідним дзеркалом, у якому відображаються всі проблеми і процеси становлення і трансформації, характерні особливості життя суспільства, його прагнення, духовний та інтелектуальний потенціал, негативні й позитивні тенденції його розвитку.

Умістивши в своєму феномені все різноманіття культур від Європи до Японії, театр є універсальною мовою спілкування людини з буттям.

Цікаві факти про театр

• – В часи Пушкіна крісла були встановлені тільки в перших рядах театрального залу. Ці місця призначалися для багатих і відомих панів. Далі були розташовані стоячі місця для простолюдинів і робітників. Вартість квитка в таку частина залу була значно нижче. На прем’єри і популярні вистави, охочих було дуже багато, у зв’язку з цим найбільш завзяті любителі театру приходили на кілька годин раніше подання, щоб зайняти найкращі стоячі місця.
• – До жіночого акторського складу в середньовіччя ставилися по – іншому, ніж у наш час. Майже завжди жінка могла грати роль служниці або рабині. Такі ролі придумувалися як іронія, і насмішка. Навіть предмети гардеробу і театральні костюми відповідали змістом.
• – Модні нині багатосерійні серіали – аж ніяк не винахід 20 – го століття. Ще в давні часи на Сицилії існували постановки, що тривали не один місяць. Щоденно, після закінчення робочого дня аудиторія поспішала в театр, щоб побачити довгоочікуване подання. Великою популярністю протягом 8 століть була ворожнеча Роланда з маврами.
• – У стародавньому Римі глядачі з особливим задоволенням захоплювалися кривавими баталіями, не тільки спостерігаючи за двобоями гладіаторів, але і під час театральних вистав. Сцени п’єси де потрібно відобразити смерть, справжнього актора, підміняли рабом-смертником, для того, щоб розправитися з ним на очах захопленої публіки.
• – Цікавим фактом про театр є повір’я, що жодним чином не можна упустити сценарій перед виставою. Але у випадку, якщо це все ж сталося, потрібно було відразу на нього сісти, і не має значення, куди він упав, бруд або у воду. Після нетривалого сидіння, сценарій необхідно взяти в руки, і тільки після таких процедур можна було встати. Весь акторський склад впевнений, що якщо це не зробити, то завжди потрібно чекати неприємність (актори забудуть текст, або подання провалиться з тріском).
• – Словосполучення «Фініта ля комедиа» існує з часів стародавнього Риму. Цим виразом завершувалися всі вистави.
• – Сама надзвичайна символіка театру – це годинник на фасадній частині театру ляльок імені Образцова в Москві. Кожні 60 хвилин двері біля циферблата відриваються і під мелодію «Во саду чи, в городі» можна побачити 12 тварин.
• – В американському штаті Вірджинія знаходиться єдиний у своєму роді «бартерний» театр, де квитки купуються не за гроші, а за всілякі продукти.
• – Існує театр жорстокості. Але варто відзначити, що там не побачити тортур і насильства. Там всі вистави, побудовані на певних жестах і нечленораздельных звуках.
• – Римський драматург Андронік грав всі головні ролі у власних постановках. Як то, зірвавши голосові зв’язки, він довірив виконання всіх музичних ролей хлопчикові, що стоїть позаду нього, а сам тільки зображував спів. Це, мабуть, було першим використанням фонограми перед глядацькою аудиторією.
• – Театр корифеїв — це найперший в Україні професійний театр. Актори театру повинні були вистави грати аж трьома мовами. Справа в тому, що у царській Росії діяв тоді указ, згідно якого вистави польською або українською мовами мали йти після виступу російською мовою.
• – Сіднейський оперний театр: Від ідеї про створення театру до моменту його реалізації пройшло цілих 17 років. У 1959 році почалося будівництво, яке затягнулося на 14 років.
• – Перший співак, що виконав музичний твір у Оперному театрі Сіднею — це Пол Робсон. Він у 1960 році виконав «Ol’ Man River» перед будівниками, вилізши на підмостки.
• – Найвідоміший на весь світ японський театр – це театр Кабукі. Початок йому поклала жінка – Окуні, яка служила в святилищі Идзумо Тайся, неподалік Кіото, та добре зналася на народних піснях і танцях. З 1603 року вона заснувала свого роду театр. Цікаво, що спочатку цей театр показував дещо аморальні вистави, за участі молодих жінок. Багатьох це обурювало та правила гри змінилися.
• – Кабукі — це не тільки самий популярний в Японії вид театрального мистецтва, також, згідно декларації ЮНЕСКО за 24 листопада 2005 року, — це усна спадщина людства. На сьогоднішній день в кабукі ставляться декілька типів п’єс, а саме: дзідай-моно, тобто історичні п’єси , які були створені до періоду правління Сенгоку, СЕВа-мон, «простонародні» твори, які написані після періоду правління Сенгоку та сесагото – драматично — танцювальні п’єси.

Матеріали (Режими доступу): http://jun-biblioteka.at.ua/news/mistecka_vistavka_teatr_genialne_tvorinnja_ljudskoji_dumki/2017-03-27-204  http://www.vision.ternopil.ua/index.php/item/340-tsikavi-fakty-pro-teatr
   http://betar.org.ua/tsikavi-fakti-pro-teatr-5-foto
/http://dovidka.biz.ua/tsikavi-fakti-pro-teatr/
http://teatr.kolomyya.org/news/item/58284
https://www.5.ua/kultura/persha-vystava-ukrainskoho-teatru-neimovirni-fakty-pro-teatr-koryfeiv-129519.html
https://acc.cv.ua/news/chernivtsi/cikavi-fakti-pro-teatr-do-vsesvitnogo-dnya-teatru-492. 

Підготувала науково-технічна бібліотека
бібліотекар Боратинська І.О.;
зав. сектором Новосад В.Я.

Матеріали підготовлено 25.03.2019р.