Calendar

« September 2019 »
Mon Tue Wed Thu Fri Sat Sun
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30            

catalog

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Корисні посилання

cover

 

Доба Руїни сягнула свого апогею

«И так тое през цалую зіму колотилося. Едни при Бруховецком заставали, якто: полк Полтавскій, Зінковскій, Миргородскій, а при Сомку зоставали полки: Лубенскій, Прилуцкій, Переясловский, Ніжинскый, Черніговскій, и на том постановил, жебы чернчая рада не била»втор «Літопису Самовидця», оповідаючи про перипетії першої половини 1663 р., писав:Літопис Самовидця. — С. 88./ chorna rada 1663 2019

27 червня 1663 - На околиці Ніжина розпочалася козацька рада, відома як «Чорна», на якій гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Брюховецького, кандидатуру якого якого підтримав царський уряд Московії. Його опоненти наказний гетьман Яким Сомко і ніжинський полковник Василь Золотаренко невдовзі були заарештовані і страчені за звинуваченні у зв'язках з польською шляхтою.

slide 16Чорна рада — загальна козацька рада, — збиралася для вирішення стратегічних питань, коли між старшинами не було одностайності. Найбільш відома чорна рада, за негативними наслідками, яка відбулася 17-18 (27-28 червня) 1663 року на околицях Ніжина. Рада була скликана для обрання гетьмана Лівобережної України. Участь у чорній раді взяли не тільки козаки, але й селяни та міщани — «чернь», які також мали право голосу. 
Передумови. Після зречення в січні 1663 року Юрія Хмельницького в Україні розпочався період громадянської війни, який в українській історії носить назву «Руїна». Україна фактично розпалася на дві частини — Правобережну і Лівобережну. На хід подій у Правобережжі намагалася впливати Річ Посполита, а Лівобережна Україна знаходилась під контролем Московської держави. 
На початку 1663 року за згодою польського короля у Правобережній Україні гетьманом було обрано Павла Тетерю. Однак лівобережні полки і Запорожжя не визнали влади Тетері. У Лівобережжі на гетьманську булаву претендували наказний гетьман Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко і запорозький отаман Іван Брюховецький. Кандидатури Сомка і Золотаренка підтримували північні полки Лівобережної України і різні групи козацької старшини. 
Наслідки. Кошовий Іван Брюховецький, вдаючись до соціальної демагогії, обіцяючи зменшити податки та видаючи себе за захисника інтересів народу, зумів отримати підтримку серед бідних верств українського населення. Під час чорної ради Брюховецький, кандидатуру якого підтримував і царський уряд (на раду прибуло московське посольство і 8-тисячне військо), сподіваючись з його допомогою зміцнити свої позиції в Україні, домігся обрання його гетьманом. Після ради Якима Сомка і Василя Золотаренка за наказом Брюховецького було арештовано, звинувачено у зв'язках з польською шляхтою і у вересні 1663 року страчено у Борзні. 

Московські статті 1665 року. У 1663 році Іван Брюховецький був обраний гетьманом Лівобережної України і особисто поїхав стати перед очі Московського царя та укласти Московські статті. Він послабив Січ, розташував запорожців невеликими загонами по всьому Лівобережжю, з міщан збирав податок на власну користь, на утримання гетьмана, обмежив самоврядування, прагнув об’єднати усю Україну під своєю владою. 1663-1665 рр. ходив у невдалі походи на Правообережжя. Московські статті були укладені 1665 році і були схожі на Переяславські на користь Москви.
Московські статті значно обмежували політичні права України, посилювали її військово-адміністративну і фінансову залежність від московського уряду. За Московськими статтями українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя.
Податки в Україні збирали московські воєводи, податки йшли повністю у царську скарбницю, вибори гетьмана і старшини були лише з дозволу царя і за присутності царського представника. Гетьманський уряд не мав права на самостійну зовнішню політику, а внутрішня контролювалася Москвою.
Московські статті викликали величезне обурення серед усіх верств українського суспільства, а Андрусівський мир 1667р. який поділив Україну, став головною причиною антимосковського повстання у Гетьманщині, обуренням Лівобережжя, яке активно розпочав Іван Мартинович Брюховецький.

Відомі українські дослідники Валерій Смолій і Валерій Степанков, згадуючи про Ніжинську «Чорну» раду в монографічному дослідженню, присвяченому представленню політичного портрета Петра Дорошенка, тонко зауважують наявність очевидного конфлікту між тим, що задумувалось історичними персонажами тієї доби, та тим, що ними реалізовувалось на практиці: «Тим часом тривала кровопролитна громадянська війна завершилася ухвалою Ніжинської чорної ради (27–28 червня) про обрання гетьманом Лівобережної України І.Брюховецького, що засвідчило перемогу проросійськи налаштованого старшинського блоку, підтриманого запорожцями, незаможним козацтвом і поспільством. Фактично це означало, що відбулося перетворення унітарної козацької України у конфедерацію Правобережної і лівобережної Гетьманщини та Запорожжя. Характерно, що старшини, козаки і поспільство усіх трьох політичних утворень постійно декларували свою відданість справі єдності держави й доклали максимум зусиль до реалізації цих планів, однак усі їхні наміри й дії оберталися новою руїною для України» /Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет. — К., 2011. — С. 85/

Натомість добре знаний в Україні російський історик-україніст, професор Санкт-Петербурзького університету Тетяна Яковлева (Таїрова), ведучи мову про ніжинські події 1663 р. («криваву Чорну раду», як емоційно вона називає їх) та класифікуючи їх такими, що де-юре знаменували розкол козацької України, чи не при кожній згадці про одного з головних дійових осіб того історичного дійства — Івана Брюховецького, характеризує його не інакше, як: «політичний авантюрист», «авантюрист, цілком байдужий до долі батьківщини», що «цінував царські подачки більше від гетьманської влади… догоджав воєводам, а не прагнув установити власні порядки на підвладній йому території», «заради власної вигоди був готовий на будь-яких умовах ділитися владою з воєводами» тощо /Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659−1667 рр.) / Переклад з рос. Л. Білик. — К., 2003. — С. 316, 317, 320, 341./

chorna radaА територіальний розкол України доповнився ще й політичним. Як влучно охарактеризував цей період  О.Субтельний – «доба Руїни сягнула свого апогею»: жахливе спустошення українських земель, спалахи громадянської війни, розмивання моральних норм у суспільстві, загострення боротьби за гетьманство, фатальний розкол України на Правобережну і Лівобережну, глибока криза державності.
Івана  Брюховецького чекав безславний кінець. В червні 1668 року біля Диканьки відбулося об’єднання військ Правобережної та Лівобережної України, під час якого  лівобережні козаки буквально розтерзали гетьмана.
Трагічну сторінку Чорної ради в історії України художньо відобразив Пантелеймон Куліш в однойменному романі. Справжні патріоти своєї Батьківщини, яких ми зустрічаємо в цьому творі, змушують замислитися кожного з нас за майбутню долю України. Проекція роману на сучасність досить очевидна. Історія не раз вчила українців єднатися у здобутті незалежності,  в захисті державності. Але ми – погані учні, і на жаль , досі мало чого навчилися. Через 350 років після Чорної ради політичні чвари продовжують роздирати  Україну.  Чи, можливо, заклик «Шануймося, бо ми того варті!» не про нас?      
«Чорна рада» – перший український історичний роман. Він написаний майстерно і цікаво. Йдеться про складний період історії України по смерті Богдана Хмельницького, зокрема про запеклу боротьбу за владу кількох претендентів на гетьманську булаву. Дуже приваблива друга сюжетна лінія – це кохання молодого козака Петра Шраменка до дівчини Лесі. А загалом, з роману легко уявити якими були козаки, побут, уподобання, цінності тодішніх українців. Передмова Максима Стріхи дає уявлення про автора книги як про видатну постать української культури та літератури 19-го століття.

Характеристика твору Пантелеймона Куліша "Чорна рада" 1857 р.

Літературний рід: епос.
Жанр: перший історичний роман в українській літературі (роман-хроніка; історико-пригодницький роман).
Тема: зображення історичних подій у Ніжині 1663 р. — доби Руїни.
Головна ідея: утвердження думки про необхідність національної зла­годи українців, про те, що провідною силою для розумної організації українського суспільства є його національна еліта (культурна, освічена, здатна до мудрого державотворення).
Головні герої: наказний гетьман Лівобережжя, переяслав­ський полковник Яким Сомко, правобережний гетьман Павло Тетеря, ніжинський полковник Васюта Золотаренко, кошовий гетьман Запо­розької Січі Іван Брюховецький, московський князь Гагін, запорозький козак, курінний отаман Кирило Тур; полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний), його син Петро Шраменко; колишній козак, господар хутора Михайло Черевань, його дружина Меланія і доч­ка Леся; Божий Чоловік.
Сюжет твору: приїзд батька й сина Шрамів на хутір Хмарище до Череваня, знайомство Петра Шрама з родиною Череванів, спілкування з Божим Чоловіком — бажання Шрама заручити Петра й Лесю — Шра­ми й Черевані в Києві, розмова з незадоволеними міщанами — зна­йомство Лесі з Кирилом Туром — зустріч Череваня й Шрама з Якимом Сомком у Києво-Печерській лаврі — вечеря Сомка, Шрама, Череваня, Тура й Лесі в Києві, натяк Тура на викрадення Лесі — нічне викраден­ня Лесі, двобій Кирила Тура з Петром Шраменком — гостини Шрама на хуторі в Гвинтовки, недалеко від Ніжина — зустріч Петра Шрамен-ка з Кирилом Туром, сніданок у нього вдома — покарання біля стовпа Кирила Тура в урочищі Романовський Кут, повернення Кирила й Пет­ра додому — перипетії в Ніжині — Чорна рада в Ніжині — обурення об­дуреної черні, розчарування її в Брюховецькому — пропозиція Тура по­рятувати ціною свого життя Сомка (у в’язниці) й відмова останнього — засудження Тетерею на смерть старого Шрама («як бунтівника») — од­руження Петра ІІІраменка й Лесі.
Композиція: роман складається з вісімнадцяти частин, у ньому на­явні дві сюжетні лінії: головна — політична (вибори гетьмана) і друго­рядна (любовна). Оригінальним композиційним прийомом у творі є образ дороги, якою полковник Шрам і його син їдуть із Правобереж­ної України на Лівобережну до наказного гетьмана Якима Сомка.
Історичною основою твору є події, що відбулися після Переяславської угоди 1654 р. Боротьба за гетьмануван­ня після смерті Б. Хмельницького стала гострою, як ніколи до того. Від різних соціальних груп були висунутими на гетьманство Павло Тетеря, Яким Сомко й Іван Брюховецький. Отже, претендентів було троє, а бу­лава одна. На Чорній раді гетьманом було обрано підступного Брюховецького. Переможець скарав Сомка та його прибічників на горло…
Центральним у романі є образ соціальних низів, черні (звідси й на­зва «Чорна рада»). Це узагальнений демократичний образ українського народу — запорозьких козаків, міщан, селян тощо…
Усі історичні персонажі роману, крім Сомка, — Брюховецький, Ва-сюта, Вуяхевич — позначені владою й користолюбством, зажерливістю й підступністю. Автор ставиться до них з неприхованою антипатією: «Мізерна пиха розгорнулась усюди по гетьманщині. Почали знатні коза­ки жити на лядський кшталт із великої розкоші… Запобігаючи царської ласки, кожен себе глядить, аби йому було добре. О, неситая жадоба старшинування! Гнешся ти перед усякою поганню в дугу, аби тільки вер­ховодити над іншими».
Брюховецький — це політичний авантюрист і безчесна людина, яка давно втратила елементарну гідність і ловить у свої сіті простаків, удаючись до лукавства й демагогії: «Усі будемо рівні!»; «Хліб та вода — козацька їда» тощо…
Батько і син Шрами, Сомко щиро засмучені долею рідного краю, усе роблять, аби не допустити брюховецьких та їм подібних до влади, про­те, на жаль, це не вдається. Сомка та його побратимів змальовано в ро­мані найповніше і найпозитивніше. Якима Сомка виведено як продов­жувача справи Б. Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: «Зло­жити до купи обидва береги Дніпрові, щоб обидва… приклонились під од­ну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одтиснем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна».
З любов’ю зображений Кулішем і паволоцький полковник Шрам, палкий поборник об’єднання України… Чесний і скромний, Шрам не терпить людей, які продалися шляхтичам за «лакомство нещасне» і зли­галися з поневолювачами народу… Образ Шрама, козацького полковни­ка і священика в одній особі, — це узагальнення характеру запорожців-старшин, їхніх звичаїв і патріотизму.
Гідний батька і син Петро — «орел не козак». Він до того гарний, що красуня Леся не спускала з нього очей, а в тих очах «сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами». Мужність, хо­робрість Шраменка вражають навіть старих козаків: «не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати»… У ту пам’ятну ніч, коли Кирило Тур викрав Лесю, Петро подався навздогін і, відстоюючи дівчину, бив­ся із зловмисником не на життя, а на смерть.
Окремо визначимо образ сліпого старця-кобзаря, у якому сконцен­тровано іншу проблему — народ і співець. Це романтичний образ «Бо­жого ясного Чоловіка», людини національно свідомої, котра в мораль­ному плані стоїть дуже високо: вище міщан, селян, козацької верхівки… Не шлунок, а дух визначає його сутність, тож він «наче бачить таке, чо­го видющий зроду не побачить». Автор пише, що «душа його жила не на землі, а на небі»…
Найяскравіший з образів козаків — Кирило Тур. Про те, що він ко­ристується симпатією автора, легко визначити з опису зовнішності ге­роя: «…здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима…» Цей портрет повністю виправдовує прізвище героя, справді схожого на тура. Для Кирила, за його ж словами, Січ — мати, а Луг — батько… Го­ловне для Кирила — козацька честь: «Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного». Хоробрий лицар, бунтарської і дещо химерної вдачі, Кирило не має корисливих інтересів, прагне до незалежності, відчайдушних вчинків і козацького побратимства. Перед гетьманом він тримається як рівня з рівнею… Останній штрих образу Тура, який ще більше посилює до нього симпатію, — викрадення вночі нареченої гетьмана, Лесі, спроби визволити самого гетьмана Сомка, за­судженого до страти.
Хуторяни, козаки Череваня, живуть безтурботним життям на лоні ідилічної природи. Про Череваня, колись завзятого козарлюгу, а тепер обважнілого хуторянина, саме прізвище говорить. Череваниха — «моло­диця свіжа й повновида, пряма, як тополя». Про їхню дочку Лесю напи­сано скупо, але промовисто: « Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті — так усякому на душі мов сонечко світить». Череванів хутір — ідеал Куліша натурального життя людини в повній гармонії з природою і совістю, у дотримуванні Божих заповідей (Б. Степанишин).

Джерело (Режим доступу): http://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/m/td.pl?Year=1665
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B0_%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0_1663
http://ukrclassic.com.ua/katalog/k/kulish-pantelejmon/2273-pantelejmon-kulish-chorna-rada-kharakteristika-tvoru
http://drpsklibr.at.ua/news/chorna_rada_350_rokiv_27_28_chervnja_1663_rik/2013-06-26-499
https://studfiles.net/preview/5366768/page:16/
http://perejaslav.org.ua/istoria/chorna-rada-1663.html
https://m.day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/chorna-rada-1663-roku-ta-yiyi-naslidky
http://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-6884-5/978-966-02-6884-5.pdf
http://m.prikol.bigmir.net/view/281323 
https://iosvita.org/chorna-rada-analiz/
 Підготувала науково-технічна бібліотека

Матеріали підготовлено 10.06.2019 р.

Контакти

Науково-технічна бібліотека НЛТУ

вул. Ген. Чупринки, 101, м.Львів, 79057

тел.: (032) 237-79-85

e-mail: library@nltu.edu.ua

Пропозиції та побажання просимо повідомляти нам на електронну адресу  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Top of Page