Головна

Навігація

9-10 березня Шевченкові дні. Відоме та невідоме кохання Шевченка

Тарас Григорович Шевченко за своє недовге життя пережив чимало любовних утіх та розчарувань. Причому розчарувань на його долю випало значно більше. Якщо він кохав, то йому часто не відповідали взаємністю, якщо його кохали, то його серце вже належало іншій.

 
Шевченковим раєм на землі були біленька хата, любляча дружина і маленькі діточки,
а раєм жінки, котрій він довіряв
ці мрії, –
його гроші.
 
 
 
Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,

На козацькій долі,
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола.
/Т. Шевченко/

 

 

 

Перша пристрасть спалахнула у 13-річного Шевченка до своєї сусідки, Оксани Коваленко, якій на ту пору виповнилося 11 років.

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зараннє повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
 
Під час свого перебування в Україні 1843 року Шевченкові вдалося її зустріти вона була вже «чужою чорнобривою», матір’ю двох дітей.
… Чого ж ти, брате, зажуривсь?
– Я не журюсь. Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того. З байстрям вернулась,
Острижена...
 
Щирі почуття до свого першого, ще дитячого кохання поет проніс через усе життя. Зокрема, Оксані було присвячено поему «Мар’яна-черниця» і кілька віршів. А історія знеславлення дівчини лягла згодом в основу «Катерини», «Наймички», «Слепой», «Капітанші».
 

 
Наступним захопленням поета стала польська швачка Ядвіга Гусиковська, з якою Шевченко познайомився під час свого перебування у Вільно. Саме вона навчила Тараса польської мови, шила йому сорочки, прала й прасувала одяг, по-сестринськи жаліла його. Дівчина відповідала на поетові почуття взаємністю, і саме з нею він уперше пізнав тепло жіночого тіла.
Дуня, як називав її Тарас, була йому близькою не лише на інтимному рівні, а й на духовному. Завдяки їй, дівчині, яка була не кріпачкою, а наймичкою у панському будинку, Шевченко загорівся мрією про звільнення від своїх рабських пут.
Та переїзди пана Енгельгардта знову стали на заваді щастю молодого поета. 1831 року Тараса забирають із собою до Петербурга. Ядвігу він більше ніколи не бачив.
 
 
 
У Петербурзі Шевченко переживає своє третє кохання. Цього разу ним стала натурниця, яку Тарас змалював під ім’ям Паші у повісті «Художник». Насправді ж її ім’я – Марія Європеус. Їй 15 років, вона племінниця господарки, у якої Шевченко разом зі своїм другом Іваном Сошенком винаймав квартиру, і вона теж закохалася у поета.

1839 року студент Шевченко малює портрет молодої напівоголеної натурниці з великими очима і розпущеним волоссям. На цій акварелі Тарас уперше і востаннє підписується «Чевченко». Певно, що Маша, яка була німкенею, не могла вимовити його слов’янського прізвища чисто, змінювала літеру «ш» на «ч». Саме на догоду їй художник і підписав портрет так, як Марія називала автора. Згодом вона сама бігала до нього на побачення в Академію мистецтв.
Цікавим нюансом у цій любовній пригоді був любовний трикутник. Виявляється, що Сошенко – близький друг поета – теж був закоханий у Машу. І навіть більше: він збирався з нею одружитися. Шевченкові, як скажуть моралісти, варто було б поступитися у цій ситуації, адже Сошенко теж доклав чималих зусиль, щоб викупити поета з кріпацтва, тож великою мірою Шевченко завдячував йому своїм перебуванням на волі. Але ж хіба любов не сліпа? Коли Тарас закохувався, то якісь моральні перестороги відходили у нього на другий план. Тому ця любов на деякий час стала на заваді чоловічій дружбі. Згодом же митці помирилися: Шевченко попросив у свого друга вибачення.
Марія ж почала все більше позувати різним художникам, але занадто цим захопилася, тому сімейне життя у неї не склалося.
 
 
З 1843 року поет перебуває в Україні. І саме в цей період (період «трьох літ» – 1843–1847 рр.) він переживає чи не найбільше своє кохання. До цього Шевченко, певно, й не думав про шлюб. А після, через усвідомлення його неможливості із коханою, виростає у поета бажання мати власну родину, затишний дім, дружину, діток. «Ганна вродлива», як називав її Шевченко, була заміжньою. Тому щастя поетові з нею не судилося.
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: «Снилося дурній».
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!
 
 
 
Під час все того ж перебування в Україні, з 1943 року, Тарасові довелося бути й об’єктом чужих пристрастей. За ним упадала стара діва, 35-річна княжна Варвара Рєпніна. Рєпніна страшенно закохалася у молодшого від неї на кілька років поета. «Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною…», – писала вона згодом у листі до Шарля Ейланда. Коли одного вечора Тарас Григорович пропонує родині послухати його поему «Слепая», Варвара не тямиться від радості: «Моє обличчя було все мокре від сліз і це було щастям… Яка м’яка, захоплююча манера читати! Це була захоплююча музика…».Тарас не відповідав Рєпніній взаємністю. Княжна набридала йому своїми повчаннями, адже хотіла зробити з нього велику людину не лише у мистецтві, а й у повсякденному житті. Вона мріяла стати його духовною наставницею, музою, джерелом його натхнення, але все вийшло навпаки: Шевченко опирався цим повчанням і ще більше віддалявся від Варвари. Крім того, княжна страшенно ревнувала його до Ганни Закревської.
Та все ж Рєпніна допомагала поетові у його творчих починаннях, надсилала йому гроші і книги під час заслання, постійно з ним листувалася і виявляла до нього якнайкращі дружні почуття.
 
 
 
Взимку 1854-1855 рр. у Новопетрівську фортецю, у якій Шевченко відбував покарання, приїхав новий комендант Іраклій Усков з дружиною і дітьми. Як відомо, «мати молодая з своїм дитяточком малим» була найбільшою святістю для поета. Тарас Григорович палко полюбив дітей коменданта, а згодом і їхню матір – Агату Ускову. Увечері, поклавши дітей спати, вони разом гуляли в саду. Довгий час Агата здавалася йому найвищою досконалістю.
Але хтось почав пускати брудні плітки, тому їхні зустрічі припинилися. Після розлуки з нею Шевченко почав прозрівати і побачив Ускову такою, якою вона була насправді, – звичайною манірною провінційною дамою з міщанськими інтересами.
Саме вона стала прототипом для Агафії в «Матросе, или Прогулке с удовольствием и не без морали» та Агафії Омелянівни в «Художнике».
 
 
 
 
 
Після заслання поет опиняється у Нижньому Новгороді. Тут його пристрасті знову спалахують, і дехто з дослідників його біографії говорить, що у цей час Шевченко захоплюється навіть «публічними дівчатами». Але то були миттєві захоплення. Натомість ще одним великим коханням поета тоді стала актриса Катерина Піунова. З допомогою Тараса Григоровича вона знайомиться з М. Щепкіним, який пропонує їй роль Тетяни у п’єсі «Москаль-чарівник». 1958 року Тарас Шевченко запропонував їй одружитися. Ось як про це писала сама дівчина: «Коли всі зібрались, Тарас Григорович звернувся до моєї матері і мого батька з такими словами (дослівно пам’ятаю все, як сказав він): – Слухайте-но, батьку і матко (він часто так називав мого батька і матір), і ти, Катрусю, прислухай. Ви давно мене знаєте, бачите: ось я, який є, – такий і буду. У вас, батько і матко, є товар, а я купець – віддайте мені Катрусю!» Шевченкові не відмовили прямо. Його просто перестали запрошувати, та й сама Катерина почала його уникати. Причиною негативного рішення був чималий вік поета (44 роки проти 16-річної обранки), а також те, що він не був справжнім аристократом. Тож уже наступного року Катерина вийшла за іншого, до речі, теж значно старшого за неї актора Максиміліана Шмідтгофа.
 
 
Найбільшою таємницею для нас і досі залишаються стосунки Тараса Шевченка із дружиною Михайла Максимовича Марією Василівною. Із нею він познайомився 1858 року в Москві. На той час Марії було ледь за 20 років, а її чоловікові – 54. Дітей, незважаючи на п’ятирічний шлюб, вони не мали. Марія також симпатизувала Шевченкові, деякий час вони листувалися. Після нетривалої розлуки поет знову бачиться з Марією, тоді ж він пише однойменну поему:
Марія встала та й пішла
З глеком по воду до криниці.
І гость за нею, і в ярочку
Догнав Марію…
Тарас Григорович також малює портрет Марії Василівни, який свідчить про глибоку симпатію автора до своєї натурниці.
Як уже зазначалося, у подружжя Максимовичів довгий час не було дітей, але за дивним збігом обставин через дев’ять місяців після перебування у них Шевченка у Марії народився син Олексій. Згодом у родині почалися суперечки, бо дитина була вже надто схожою на Тараса Григоровича.
Але ні довести, ні спростувати цю інформацію, мабуть, уже ніколи не вдасться.
 
Через деякий час, повернувшись до Петербурга, Шевченко просить свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка, аби той допоміг йому оженитися, адже це тоді було найбільшою мрією поета:
 
Ні. Треба одружитись.
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть
В самотині…
 
У листі до Варфоломія Тарас прохає: «Спитай, братець, Харитину, може, вона піде за мене?» Харитина Довгополенко, про яку згадує Шевченко, була 18-річною наймичкою у родині Варфоломія.
«Що це ви видумали?.. за такого старого і лисого!» – саме такою була відповідь дівчини на запитання Варфоломія. Шевченко справді на той час був більше ніж удвічі старший за дівчину і вже не надто приємної зовнішності (далося взнаки заслання), тому й отримав рішучу відмову.
Але Варфоломій, щоб не надто образити брата, написав йому, що його наймичка зовсім зіпсувалася, стала зухвалою і грубою. А сама Харитина тим часом щасливо вийшла заміж за молодого парубка.
 
Після цього Шевченка спіткало ще одне, цього разу останнє у його житті кохання – Ликерія Полусмакова, з якою Тарас Григорович зустрівся 1860 року. Влітку поет часто бачився з нею, робив їй подарунки і навіть справив весільний одяг для одруження.
Про це кохання відомого митця знав увесь Петербург. І всі його від нього відмовляли, адже вважали, що ця дівчина йому не підходить не лише за віком (вона, знову-таки, була набагато молодшою за Шевченка), а й за рівнем духовного розвитку.

Шевченко винайняв для коханої квартиру, оплатив послуги репетитора з письма, засипав її подарунками і компліментами. Він готувався до весілля. Але сталося непередбачуване. Одного разу поет повернувся додому раніше і застав Ликеру в обіймах іншого. Через таку неприємну несподіванку Шевченко оскаженів. Він трощив посуд, лаявся і вигнав дівчину. Після цього випадку майже місяць він прохворів. І пробачив. Він надсилав Ликері листи з проханням повернутися, але дівчина лише глузувала з нього. Вона розповіла слузі, який приносив записки від Тараса, що погодилася на заміжжя лише заради грошей. Через деякий час Ликера вийшла за перукаря Яковлева. Спочатку у їхніх стосунках було все добре, але потім чоловік страшенно запив, ревнував її до Шевченка, спалив їхній будинок. Пізніше він помер, а Ликера залишилася зовсім сама. Тільки тоді вона усвідомила, як глибоко помилялася. 1904 року вона поїхала на могилу Тараса Шевченка і звідтоді проводила там дуже багато часу. Вона доглядала за місцем поховання, весь час молилася.
 
 
Тож Тарас Григорович усе життя мріяв про сімейний затишок, але так і залишився одинаком. Його серце належало багатьом жінкам, але так і не знайшло єдиної втіхи.
Певно, ми не маємо морального права схвалювати чи осуджувати особисте життя поета. У великих людей і пристрасті великі.
 
 
Матеріали підготувала науково-технічна бібліотека