Не знаю іншого такого міста у світі (а може, я ще просто не все бачила), де багатство і розмаїття фарб і смаків так органічно й гармонійно поєднуються. Тут немає жодного вільного столика в кафе на свята, звідусіль чути різні мови, діалекти й говірки. Львів радо приймає кожного, хто готовий поринути в місцевий колорит і аромати, а особливо аромати Різдва. Часто їжджу в інші міста й країни, і ніде насправді не почуваюся так добре, як удома на зимові свята. Тут тобі і вертеп, і колядки-щедрівки. А що вже надегустуєтеся меду, медовухи та вишняку під Коляду!
Тепло і затишок рідної оселі, волинські традиції зустрічі Різдва в колі найближчих і найрідніших ви відчуєте у творі, сповненому дитячих спогадів Дари Корній. І зрозумієте, що звичаї не надто відрізняються від львівських, коли прочитаєте оповідання інших письменниць нашого жіночого літературного клубу, хоча особисті традиції — окремі в кожній оселі. Як завше, оригінальна й неповторна Вікторія Гранецька, безумовно, вразить у самісіньку душу, здалеку нагадуючи про ліричний містицизм великого Гоголя. Сучасний ґаджет Анни Хоми і янгол Наталі Лапіної видаються такими різними, але водночас і вельми атмосферними…
Кожен твір — ще один погляд на старовинне місто, котре, як стверджують деякі знавці давнини, сприяє не тутешнім мешканцям, а лише зайдам, які приїхали тут торгувати, будувати, політикувати… Проте яскравий приклад плеяди відомих та успішних львівських музикантів, письменників, спортсменів заперечує це твердження. Тут вчаться бути собою, прагнучи досягнути найвищого щабля своєї мрії. Львів — це місто, яке надихає і зріднює, яке вчить уміло поєднувати свободу в думках і діях зі сповідуванням глибоких галицьких традицій і віросповідань.
Дякуємо Тобі, Господи, що ми є тим, ким ми є, там, де ми є нині!
— Христос ся рождає!
— Славімо Його! /Ніка Нікалео/
Уривок: Моє сонцесяйне Різдво
"Місто дихало Різдвом… Аромат свята перемагав густий запах кави та стелився зимовою площею Ринок. Він солодко лоскотав ніздрі туристів, гостинно запрошуючи в затишні кнайпочки й кав’ярні на різномаїті смаколики. А потім, поблукавши стометрівкою, зупинився біля оперного театру. Він відчайдушно спинався на пальці, допитливо зазираючи в очі кам’яній пані Славі. Вона на фронтоні театру, граційно та величаво, тримала над головою позолочену пальмову гілку, спокусливо посміхаючись. Але аромат свята не спокусився, лишень підморгнув камінній жінці та помчав далі. Зачепив за вершечок вбрану в блискучі вогники новорічну ялинку, котра хизувалася на всі боки розкішною павою, і врешті кинувся в обійми пшеничного Дідуха, вдихаючи в себе літо та осінні червонобокі яблука. Дідух залоскотав добродія пишними вусами, заколисав колядкою, запрошуючи і львів’ян, і гостей міста до церкви на Святочну Літургію.
Львів снив Різдвом… Гори пампухів — з вишнями, маком, повидлом і без, здобна медова кутя з різними легумінами і поруч скромна, лишень з маком та родзинками, сухі білі гриби в пісному борщі, узвар із сушених райських яблук, може, навіть із саду Божого, груш, слив, запашний глінтвейн, котрий рясно пахне не тільки дешевим виноградом, а й ароматними приправами… Різдво. Його можна побачити, спробувати на смак, понюхати, торкнутися пальцями і навіть почути.
З кожнісінької вітрини урочисто прибраних крамниць міста посміхаються ангели та пастушки з вівцями, волом та коровою, урочисто завмерли царі з дарами, чекаючи сяйва першої зірки, котра сповістить про народження Месії. Вертепи-шопки в різдвяну пору оживають. Діти, дорослі, актори, аматори, геть не актори і геть не аматори, зірка восьмикутна в руках звіздаря… Світ — вертеп, і світ — театр. Колядуємо! Звеселяємо і себе, і ближнього, бо святкуємо день народження сонця-Месії, день народження Бога.
Різдво для мене — це не просто біблійний сюжет, можливість замислитися над мудрістю Божого промислу, зануритися в його барвистість та сакральність. Це набагато більше. Бо моєму Різдву не одна тисяча літ. Воно з житніх нив та з тих країв, у яких сонце стозряче, небо підперезане перевеслами-веселками, українці — могутні велети з завишиваними казками на рукавах сорочок та на крилятах рушників.
Ось маленька дівчинка в розкішному білому кожушку, прикрашеному барвистою вишивкою, веде ватагу колядників проспектом Шевченка. У руках малої ружа-зірка, символ моєї України, яка сповіщає про те, що день поборов ніч, що народилося молоде сонце, що диво-народження Месії відбувається щороку і відбуватиметься, допоки існує земля. Мала гордо двома руцями тримає в руках блискучу зірку, час від часу дістає до рогика і з усієї сили крутить ним. Різнобарв’я золоте стає коловоротом, зірка мигтить у своєму дивному леті, а малі колядники, котрі чемно йдуть слідком за зорею, гордо виспівують:
А в пана, пана, в пана Петра
Стояла яблінька посеред двора.
На тій яблінці золотая кора…
І я згадую… Згадую себе. Такою ж малою… Моє сонцелике дитинство, моє сонцесяйне Різдво…"
P.S. Про авторiв
Алла Рогашко — українська журналістка, письменниця.
Народилася 21 листопада 1977 року в Рівненській області. Закінчила Рівненський державний гуманітарний університет, музично-педагогічний факультет. Довгий час працювала кадровиком, журналістом і редактором відомчої газети.
Алла Рогашко пише прозові твори, сценарії. Її роботи публікувалися в альманасі «Нова проза», мистецько-літературному альманасі «Захід-Схід».
Письменниця захоплюється літературою, музикою, театром. Дуже цінує справжній художній кінематограф — зокрема, є шанувальником творчості Дейвида Лінча, Федеріко Фелліні, Інґмара Берґмана, Вуді Алена.
Анна Хома (Харчевська) (1 березня 1976, Львів) — українська письменниця, фармацевт, психолог.
Анна Хома народилась 1 березня 1976 року поблизу Москви в родині військового. Батьки письменниці походять з Самбірщини Львівської області. Сама ж Анна з дитинства мешкає у Львові. За освітою — бакалавр медицини (закінчила Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького у 1998 році). У 2005 році закінчила Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка та здобула освіту соціального педагога та психолога. Працювала медсестрою в реанімаційному відділенні дитячої лікарні.
Пише з дитинства, особливо полюбляла шкільні твори на вільну тему. Бажання писати, мабуть, передалося з генами від батька, який займав перші місця в конкурсах поезії на Львівщині. Також письменниці пощастило з вчителькою української, яка виховувала в ній любов до мови та дуже тішилася, коли її учениця стала писати власні книжки.
Чимало текстів Анна Хома написала російською, якою здебільшого читала. Перші україномовні твори з-під пера авторки з’явились завдяки «Коронації слова». За порадою своєї подруги Анна вирішила взяти участь в конкурсі, а для цього необхідно було надіслати твір рідною мовою. Написала, відправила і виграла — стала лауреатом другої премії Міжнародного конкурсу за роман «Репетитор» (2001) і двічі дипломантом конкурсу за романи «Провина» (2002) і «Заметіль» (2003).
Письменниця полюбляє проводити час з рідними та подорожувати.
Вікторія Гранецька народилася 24 березня 1981 року в селі Юрїївка на Вінничині. Її батько, Леонід Тадеушевич, — поляк. Мати, Любов Данилівна, — українка. Вікторія вірить у генетичну пам’ять поколінь.
Зростала в селі, яке, за словами самої Вікторії, позбавило її таких «знущань», як музична школа, секція з плавання й гуртки з іноземних мов. Більше часу було для читання книг. В десятирічному віці її улюбленими письменниками були Оноре де Бальзак, Вільям Шекспір, Теодор Драйзер і багато інших, чиї твори знайшла в сільській бібліотеці.
Уперше спробувати себе в ролі письменниці Вікторії довелося в школі, на уроці української літератури, коли дали завдання розшукати легенду про виникнення рідного села. Усі почуті легенди здалися Вікторії занадто простими, тому, не довго вагаючись, вона вигадала свою. Вчителі не мали нічого проти. Надихнувшись таким успіхом, Вікторія почала писати казки, оповідання, вірші (кілька навіть надрукували в районній газеті).
Спеціальність практичного психолога Вікторія отримала у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського. Небажання працювати за фахом — теж там, бо під час написання дипломної роботи дійшла висновку, що природою в кожній людині закладена потужна здатність емоційно самовідновлюватися без допомоги професійних психологів. Останніми роками змінила безліч професій і місць проживання: працювала офіціанткою, рекламним агентом, продавала косметику, доглядала за маленькими дітьми, була консультантом у музичному магазині, коректором в газеті для російськомовних емігрантів Каліфорнії й Філадельфії, журналістом/редактором рубрики «Культура» в місцевому ЗМІ, а також літературним редактором в одному з журналів.
У 2010 році влаштувалася на роботу помічником президента шанованої вінницької фірми. У перерві між «журналом» і «помічником президента» сховалася від усіх і написала роман «Мантра-омана», про що не шкодує.
«Зараз веду подвійне життя: вдень працюю з програмою 1С в офісному кріслі, вночі чаклую в текстовому редакторі над рукописом нової книги. І часто згадую іспанського письменника Карлоса Руїса Сафона, який у своєму романі «Тінь вітру» розповідає про таємну бібліотеку, де зберігаються усі ненаписані книжки усіх на світі письменників. Я вірю, що мій роман «Мантра-омана» був там. Ба, більше, я переконана, що там ще багато моїх майбутніх романів!»
Читати онлайн "Львів. Смаколики. Різдво"
Матеріали:https://www.bookclub.ua/catalog/books/pop/product.html?id=39823
https://www.bookclub.ua/ukr/catalog/e-books/e-books-modern/product.html?id=40114
https://www.bookclub.ua/ukr/read/korniy/
https://www.bookclub.ua/ukr/read/Homa/
https://www.bookclub.ua/ukr/read/Alla_Rogashko/
https://www.bookclub.ua/ukr/read/nika_nikaleo/
https://www.bookclub.ua/ukr/read/granetska_viktoriya/
https://www.rulit.me/books/lviv-smakoliki-rizdvo-zbirka-read-507053-1.html
Підготувала науково-технічна бібліотека
Матеріал підготовлено 02.12.2019р.
Науково-технічна бібліотека НЛТУ
вул. Ген. Чупринки, 101, м.Львів, 79057
тел.: (032) 258-42-50
e-mail: library@nltu.edu.ua
Пропозиції та побажання просимо повідомляти нам на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.