Навчався у середній загальноосвітній школі № 96 МЖК-1 м. Львова на Сихові.

У 2021 році Юрій успішно закінчив навчання в Національному лісотехнічному університеті України за спеціальністю “Лісове господарство”, здобувши освітній ступінь магістра з лісового господарства.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 24 лютого 2022 року Юрій добровольцем вступив до лав територіальної оборони.

У загиблого Героя залишилися мама Софія, батько Микола та старший брат Василь з сім’єю.

У повідомленні Солонківської територіальної громади вказано: “Не можливо стримати сліз, такий молодий, красивий, волелюбний, ще жити і радіти… але задля нашого спокою і безпеки, заради Батьківщини віддав своє життя. Розділяємо всією громадою із рідними цей великий і невимовний біль втрати, уклінно дякуємо батькам, що виховали такого захисника, Героя. Ми ніколи не забудемо подвигу Юрія, вічна слава і пам‘ять воїну”.

А рідний брат Василь написав: “Додому повертається наш Герой, мій брат Юрій Мізунський. Він боронив Україну, щоб ми жили на вільній землі, а 28 листопада відійшов берегти наш спокій на інший фронт – на небо.

Ми тебе дуже любимо і пам’ятаємо. Ти був дуже сміливий. Ти міг залишитися, але пішов у перший же день добровольцем. Хоч ти був молодшим за мене на 11 років, але я на тебе рівнявся.

Тебе любили всі, бо ти був розумний, добрий, завжди відкликався на допомогу.

Ми бачилися з тобою тиждень тому, ти приїхав всього на п’ять днів після контузії, і вернувся назад, бо не міг кинути своїх побратимів. Коли ми тебе запитали, чи віриш ти в перемогу, ти сказав: “Я не просто вірю, я її відчуваю”.

Ти переміг! Ти залишився назавжди Героєм України, нашим Героєм! Любимо тебе!”

У суботу, 3 грудня в с. Зубра поблизу Львова рідні, близькі та друзі прощатимуться із Юрієм МІЗУНСЬКИМ.

Колектив Національного лісотехнічного університету України висловлює глибоке співчуття батькам та братові Василю з приводу тяжкої втрати – смерті сина і брата.

В серцях тих, хто знав Юрія МІЗУНСЬКОГО, залишиться світла пам’ять про цю добру, щиру, розумну і життєрадісну ЛЮДИНУ, вірного сина України, який загинув смертю ГЕРОЯ, до останнього подиху захищаючи нашу рідну українську землю.

Він назавжди залишиться гордістю нашого університету, гідним прикладом для наслідування майбутніми поколіннями студентів.

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!

За матеріалами вебсайту НЛТУ України: https://nltu.edu.ua/index.php/novyny/item/1425-u-boiu-na-donechchyni-zahynuv-vypusknyk-lisotekhniky-yurii-mizunskyy

Зі сторінок Facebook про Юрія МІЗУНСЬКОГО

Юрко, тож не просто так багато святих в календарі є військовими. Ти подібно до святого Юрія поєднав віру і військову справу. Аніматор САД Боско і наш Герой-Захисник. Не кажемо тобі прощай, а кажемо до зустрічі, щоб якнайшвидше обійнятися! Любимо тебе друже! /@Roman Mentukh/

Я люблю тебе Юра  /@Oliiarnyk Kristina/

Дякую тобі, Юрко, що так багато зробив для свого дому та Україні. Дякую за твою мужність, відвагу та постійний позитив...
Пригадую, коли ти вперше прийшов у Молоді лідери України, то мріяв стати військовим кінологом. Тому я й не здивувалась, коли дізналась, що ти пішов добровольцем... Знаєш, я завжди відчувала себе в безпеці поряд із тобою. Хоча це я була керівником організації, а ти лише його учасником і все мало б бути навпаки... Ти дійсно був тим лідером, який брав відповідальність, який вмів захистити. Дякую за усі ті літні табори, молодіжні форуми та вечірки, до яких ти долучався. Дякую за дружбу, бо дійсно вважаю, що ми були друзями.
Не прощаюсь, а лише кажу "До зустрічі на небесах!" /@Наталка Панчишин/

Війна забирає найкращих. Загинув ще один мужній герой. завжди веселий та усміхенний Юра Мізунський . хлопчина, котрий ніколи не здавався, долав усі труднощі з усмішкою на лиці. Будучи добровольцем, відважно боровся за нашу незалежність. Сумна звістка про його загибель, спонукала відтворити в пам'яті спільні моменти. Наше перше знайомство відбулося ще в далекому 2014 році на таборі при сихівській парафії. З того моменту ми стали добрими друзями. Його усмішка завжди надихала на великі речі, Очі, завжди показували відвагу і сміливість. Він був не з тих, хто боявся, чи відступав. Весною, він пішов добровольцем на війну. коли ми говорили з ним про це, то в його словах не було страху. він знав, куди йде, і що на нього там чекає. він не боявся смерті, але боявся жити в московському ярмі. Юрко часто любив повторювати "Я не боюся, знаю, що Бог завжди поруч, тому з ним ми переможему у цій війні". Юрко, я вірю, що ти зараз у небі, і спільно з іншими воїнами, котрі віддали найцінніше за нас, просиш у Бога миру і припинення цієї війни. Спочивай з миром і нехай тобі буде Вічна пам'ять /@Мирко Сольський/

Ми познайомились з тобою ще коли були в животах наших матерів. Потім компанією гуляли аж до 5-6 класу. Разом були на аніматорстві і творили спільні моменти, яких годі злічити. Сьогодні ми всі дізнались, що тебе не стало.
Ти завжди хотів йти боронити нашу Неньку. Ти натякав і прямо казав, що підеш, якщо буде така потреба. Вона настала і ти пішов. Цілеспрямовано, усвідомлено і щиро. Коли ти писав з передової то говорив, що чуєшся на своєму місці. На ньому залишився до кінця…
Дякую Богу, що народилися в один час..
Дякую Тобі, що разом прожили куууупу прекрасних моментів..
Дякую, за ті тисячі пріколів і жартів без яких не обходилась жодна наша зустріч…
Дякую за одну хвилю, на якій ми з тобою були завжди..
Ти - Людина з Великої Букви. Ти добровільно ризикнув всім, щоб московська чума не прийшла на наш рідний Сихів. Твоє імʼя записане золотими літерами поруч із велетнями нашої землі навіки! Всі ті, кого ти обʼєднав навколо себе будуть розповідати про твій подвиг скільки будуть жити.
Зло вже програло. Смерті не існує. Скоро побачимось, наш любий друже!
Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх… (Івана 15:13) /@Yurko Babenchuk/