Меню

Calendar

« January 2018 »
Mon Tue Wed Thu Fri Sat Sun
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

catalog

Уникальная программа управления весом faberlic.
Детская одежда faberlic на faberllena.ru

Кокотюха А. Коханка з площі Ринок

Андрій Кокотюха Коханка з площі Ринок

 

«Коханка з площі Ринок» — книжка із серії «Ретророман», що розповість читачу інтригуючі детективну історію, у якій є місце коханню, зраді та військовим таємницям.
"Коханка…" вперше оповідає про часи першої ж окупації росіянами Львова. Тема окупації сьогодні на слуху, і не просто на слуху - багатьма ретельно переосмислюються взагалі всі наші довгі стосунки з тим всепожираючим російським монстром.
Осінь 1914 року.
Почалася Велика війна, Львів окупований російськими військами.


Звичний ритм життя міняється назавжди. У місті - голод, холод, арешти. Люди шоковані, виживають. Клима Кошового заарештовано і він чекає вироку в тюремній камері. Все міняє вбивство Божени Микульської, коханки офіцера російського генерального штабу. Коханець - останній, хто навідав її квартиру на площі Ринок. І був не єдиним коханцем. Справа делікатна, розголос не потрібен. Тому Кошовому пропонують залагодити її в обмін на свободу. Рухаючись у пошуку вбивці крок за кроком, Клим та його друг Йозеф Шацький серйозно ризикують життям, відкривають для себе світ шпигунів та зрадників, дізнаються кілька військових таємниць, а головне - останній секрет загадкової красуні Магди Богданович... 

Рецензія члена журі Ольги Герасим'юк на книжку Андрія Кокотюхи "Коханка з площі Ринок".

"Коханка з площі Ринок" - це вже п'ятий роман Кокотюхи в серії "Ретророман". Можна було би особливо зупинитися й поговорити про цю цифру - якби вона була одна така.

Хто цікавий - хай зазирне до біографічних довідок про автора, й він побачить там довжелезний ряд нагород, ще довший ряд написаних книжок, статей, сценаріїв, фільмів і просто блогів на всі можливі теми, в яких автор вважається фахівцем. Від "бухати чи не бухати" до аналізу телепередач.

А коли прискіпливо рахувати - то бачимо, що інколи в ході свого бурхливого й плодовитого життя письменник видавав по 2-3 романи в рік… Я пошукаю в Книзі Гіннеса - чи є в світі ще хто подібний.

Відверто кажучи, це ламає, як беззахисну тополю, мої старорежимні уявлення про те, що роман - це велика й нешвидка праця. У деяких талановитих черепах на такий подвиг як представити читачеві плід свого переживання кожного слова йшло, бувало, й ціле життя.

Та добре, це, як кажуть, до дискусії (хоча я сумую за справжніми дискусіями серед справжніх літературних критиків, яких теж переважно історія забрала з собою у свої пантеони).

"Народжений в зовсім іншому кутку України, автор сміливо береться писати книгу на матеріалі Львова й ніяк не кремпується" - Ольга Герасим'юк.

Запорукою того, що його не підловлять на неточностях і імітації галицької реальності й менталітету, є вказана на початку "всебічна підтримка й гостинність Голови міста пана Садового" (подробиці не повідомляються ), а головне - літературна консультація Юрія Винничука, що в цьому, рідному собі, матеріалі купається, історична консультація пана Лільо, допомога істориків, львовознавців, публіцистів, читання семи джерел.

Тобто, коли він усе встигає перетравити, цей автор, - один Всевишній, певне, знає і мовчить. А ще треба перетравлене потім і написати. Так написати, щоби це був роман, бажано. Паралельно із зйомками, статтями ітд, про що я оповідала вище.

Що мені точно подобається - теми, які Кокотюха назбирує для своїх оцих вправ із написанням книг. Вони чудові. І я десь розумію, що винишпорити таке та ще й у такій кількості - й віддати комусь … або покласти - хай чекає… ну, це дуже важко… Тому пишеться все прожогом, не зупиняючись на якісь особливі тренування в письмі, правки - заради опуклості образів чи деталей, властивих би лише цьому перу.

Ретельно перебираються всі залежані сторінки чудом врятованих хронік. Переглядаються фото й листи. Люди шукають книг, різних, - щоби перезавантажити свій світ, дірявий, зліплений із піску недомовок, вичищених архівів, заборон і страху…

Тема дуже приваблива. І, звісно, читач буде шукати в перипетіях детективної історії якихось важливих для себе деталей. Тому, напевне, купить цю книжку…

І буде старатися не куняти над нею, трохи занудьгувавши від певного хаосу подій і ситуацій, необов'язкових і недбало зав'язаних вузлів, від поспішно настрочених рядків, якими біжить і на ходу веде розслідування вже відомий із попередніх ретророманів герой - адвокат Кошовий.

Ну, напевно, як то кажуть, - і такої книжки комусь треба… Гірше не буде.

Але я чекаю серйозно пропрацьованого Кокотюхиного роману, хай детективного - я ж не про це - але виписаного, з міцною інтригою, виразним, непласким героєм.

І одразу кажу - не наступного року, ладна чекати роками.

 

Розділ другий
Старий недобрий знайомий

Кокотюха А. Коханка з площі Ринок

Його привели в той самий кабінет, що й минулі рази. Слідчий, безбарвний чоловік у цивільному, сидів за столом, заглиблений у папери. Щойно Клим переступив поріг, він підніс очі, зиркнув на в’язня крізь круглі скельця окулярів у черепаховій оправі, вмочив перо в чорнильницю, почав старанно виводити щось, ніби все довкола могло почекати. Дивуватися Кошовий не збирався, хоч поведінка слідчого нині таки була незвичною. Та навіть якби хотів – не встиг: за спиною грюкнули двері, хтось зайшов, почулося:

– А, доставили? Даруйте, затримався. Зніміть кайдани.

Поки конвойний розковував руки, новий відвідувач по-хазяйськи пройшов, став перед Климом, розвівши ноги трохи ширше плечей та заклавши за спину руки в білих рукавичках.

– Ось де зустрілися. Старий знайомий. Пізнаєте?

На голоси в Кошового була не дуже добра пам’ять. Зате на зорову не нарікав.

Перед ним стояв Зубов.

Той самий поручик Київського охоронного відділення – тільки тепер в іншому чині. Капітан, без перебільшення – блискучий, у новій формі, ладно підігнаній, сиділа, мов у ній народився, й Зубов отримував від розуміння того неабияке задоволення. Таких офіцерів тиражували в Росії на картинках та фотознімках, формуючи в суспільстві відповідні ідеали. Зубову добре пасував би гусарський мундир. Навіть більше: Клим ще при першій зустрічі відзначив, а зараз, упізнавши, пересвідчився: капітан виглядав тим самим гусаром, якого панночки сто років тому бачили в дівочих снах. Й піти з таким у мазурці на великому балу мріяли вголос, не соромлячись.

Капітан зняв кашкета, поклав на краєчок столу. Перед Кошовим стояв підтягнутий, спортивної статури жагучий брюнет. Чоботи блищали, жодних слідів бруду, хоч за вікном негода. Суконні формені штани не приховували притаманної кавалеристам кривизни ніг. Франтуваті вусики старанно підстрижені – Клим мав подібну звичку, але Зубов кінчики своїх закручував догори. Горбинка на носі робила чорнявця віддалено схожим на кавказького джигіта, ще б вдягнути на нього черкеску з газирями та кудлату папаху. Тулуб перетягнений ременями, на поясі – кобура з револьвером. Білих рукавичок Зубов не знімав.

– Бачу, ви не раді нашій зустрічі.

– Ще не знаю.

– Чого не знаєте, дозвольте запитати?

– ¶Радіти чи навпаки. Від того, що ви впізнали мене, а я – вас, моє становище тут навряд чи зміниться.

– Чому ви так думаєте?

Кошовий тягнув із відповіддю. Скориставшись паузою, Зубов знову повернувся до слідчого, попросив:

– Гнате Іллічу, подаруйте нам кабінет на кілька хвилин для тет-а-тет.

– Звичайно, Павле Павловичу.

Слідчий без метушні підвівся, явно готовий звільнити стіл, зібрав папери у велику картонну теку, зашнурував її та вийшов разом із конвойним, котрому не треба було спеціального наказу. Зубов не поспішав сідати на його місце. Далі стояв напроти Клима, гойдаючись із п’ятки на носок та розминаючи затягнуті рукавичками кисті.

Майнуло – готується вдарити, замастити біле червоним.

Перехопивши погляд, капітан повторив питання:

– Так з чого ви взяли, що я прийшов погіршити ваше становище? Знаю, рід діяльності не поміняли тут, у Львові. Ви фахівець із права й просто людина з досвідом. Маєте розуміти: вам і без мене не позаздриш. Ви знову підданий Його Величності імператора…

– У мене інше підданство.

– Пусте, пане Кошовий. Хіба ви не чули виступ графа Бобринського? Та напевне ж чули, читали – тим більше. Росія не захопила ці землі й, зокрема, це місто. Государ повернув своє, звільнивши тутешніх слов’ян від чужого впливу, в тому числі й найперше – релігійного. Ми принесли істинну віру.

– На багнетах.

– Софістика.

– Істина.

– Об’єктивної, абсолютної істини не існує. Отже, софістика, пане Кошовий, софістика. Якщо спільноти, міста й території не можуть чогось негативного позбавитися самі, без сторонньої допомоги, ця допомога надається силовим шляхом. У визволенні беруть участь солдати, гвинтівки мають багнети, – Зубов розвів руками. – Геній дружить із парадоксами, як писав пан Пушкін. Та не варто заглиблюватися аж у таке. Про філософію та поезію поговоримо з вами іншим разом, пане Кошовий. Веду до того, що з установленням тут, у Східній Галичині, зокрема в місті Львові, тимчасової військової адміністрації все це, – він окреслив у повітрі велике коло, – з моменту підписання відповідних документів переходить під юрисдикцію держави Російської. Тож ви, правник, маєте усвідомити: починають діяти російські закони. За якими ви, особисто ви, повинні жити і з якими мусите рахуватися. Тож ви отримали російське підданство, яке колись мали. Вам при потребі видадуть усі необхідні папери.

– Це вплине на рішення суду?

– О! Питання вірне, тож почнемо з самого початку. Як, на вашу думку, погіршиться ваше становище з моєю появою?

Клим зітхнув.

– Ви знаєте мене й мої переконання. Хоч бачилися ми лише раз чи два, усе одно мою справу ви тоді вивчили досконально.

– Так, це була моя робота. Вона і тепер лишається моєю. Маю честь працювати в контр-розвідувальному відділі тутешнього військового округу. Відкомандирований височайшим велінням, маю посаду, відповідну до чину.

– Жандармський офіцер став контррозвідником?

– Політичний розшук, пане Кошовий, від полювання за шпигунами та подібними їм ворогами нічим не відрізняється. Велика війна є частиною великої політики завжди. Навряд чи ви будете сперечатися навіть з урахуванням ваших поглядів. Ви та ваші однодумці прагнете створити свою державу, відокремившись від Росії, вийти з-під політичного впливу. Творення держави – теж процес політичний. Ви зазіхаєте в такий спосіб на суверенну територію, приналежну до Російської імперії та закріплену на картах світу. Це – зрада, пане Кошовий. Злочин, серйозний під час війни.

– Ви прийшли розказати мені те, про що я сам знаю?

– Ви самі завели розмову. Ми з’ясували розклад сил на даний момент. Я звідси піду, все лишиться, як є. Вас судитимуть за державну зраду й відправлять у табір, де ви або виживете, або навпаки. Проте може бути інакше.

– Наприклад?

– Ви приймаєте мою пропозицію. Виходите на волю. Починаєте робити, що скажуть. Вашу справу закриють і забудуть про неї. Без вас клопотів вистачає.

– Це називається вербовка, пане Зубов.

– Ні. Вербовка – переманювання когось на свій бік із метою змусити діяти проти вчорашніх друзів, союзників, для іншої держави тощо. Завербований має збирати відомості, ввійшовши в довіру та користуючись нею. А той, хто завербував, тобто, я, використовує дані не так у своїх цілях, як у державних інтересах.

– Щойно я почув: ви починаєте робити все, що вам скажуть. Хіба…

– Ні, – знову різко перервав капітан. – Тут ідеться більше про приватний випадок. Людина, в чиїх інтересах я хочу запросити вас діяти, не лише мій колега. Підлеглий, добрий товариш, сказав би – друг, отак щасливо все збіглося. Він офіцер на государевій службі. Та зараз ідеться про вирішення його приватної, особистої, навіть дуже особистої справи. Інтимної.

– Аж так?

– Саме так.

Заклавши руки за спину, Зубов почав ходити кабінетом, при цьому старанно ступаючи, аби кроки виходили рівними.

– Не треба пояснювати, що я вивчаю справи всіх, хто потрапляє сюди за звинуваченнями, подібними до вашого. Це великий потік, тож я проглядаю побіжно. Майже все ідентичне. Побачивши ваше прізвище, чомусь відразу провів паралель – навряд чи збіг, напевне той самий, зустрічалися колись. Наказав дати довідку – отримав її дуже скоро. Справді, Кошовий Климентій Назаров, мій старий, хоч не близький знайомий. Тут же нагодився активіст місцевого русофільського руху. Кумедного, як на мій погляд, через помітну ідеалістичність. Такий собі пан Ярослав Навотний, говорить щось прізвище?

 

– Звісно. Він проходив шість років тому по великій гучній справі Сімеона Дановича, представника місцевих радикалів із числа російських прихильників. Вивернувся, відбувся переляком.

Далі розкажу вам я, – Зубов посміхнувся у вуса. – Як повідомив Навотний, ви зіграли в тій історії не останню роль. Буквально – допомогли затримати членів бойової групи, один із яких, російський підданий, виявився причетним до вбивства вашого старшого товариша, адвоката Євгена Сойки. Обоє, Сойка і Данович, були агентами й працювали в інтересах государя імператора. Ну, ви це самі чудово знаєте. Задля цікавості попросив знайти мені місцеві газети того часу й перекласти статті, присвячені так званій «справі терористів» і вашій участі в ній. Ви – відома особа в межах Львова, пане Кошовий.

– Не перебільшуйте.

– Скромність прикрашає. Проте мене зацікавили не свідчення Навотного, котрий вивернувся, як ви зволили сказати. При бажанні доказів проти вас як мазепинця цілком досить і без них.

– Знову лякаєте?

– Пояснюю зайвий раз. Щоб зрозуміли, яку шпаринку вам пропоную, аби теж вивернутися й відбутися легким переляком. Чесно признаюся: навів за короткий час більше довідок про вас. Природно, що ваша персона мене зацікавила. Ви раніше, до війни, давали лад різним делікатним справам. Залагоджували їх блискуче. То чому б не взятися за старе, тим більше, коли у вас усе так добре виходить. Для вас це єдиний шанс уникнути суду і табору, пане Кошовий, повірте мені.

– Аби повірити, мушу знати, про що йдеться.

– Ось ділова розмова. Прошу сідати. Зараз принесуть каву та печиво, я розпоряджуся.

Матеріали (Режим доступу): https://www.livelib.ru/pubseries/379529-retroroman
http://www.bbc.com/ukrainian/features-38155071
https://www.litres.ru/andr-y-anatol-yovich-kokotuha/kohanka-z-plosch-rinok/chitat-onlayn/page-2/
http://wz.lviv.ua/blogs/184330-andrii-kokotiukha-i-ioho-kokhanka
Підготувала науково-технічна бібліотека


Контакти

Науково-технічна бібліотека НЛТУ

вул. Ген. Чупринки, 101, м.Львів, 79057

тел.: (032) 237-79-85

e-mail: library@nltu.edu.ua

Пропозиції та побажання просимо повідомляти нам на електронну адресу  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Top of Page