"Сумно і гидко! На російську мову переходити я, розуміється, не буду"

12 серпня 1877р. – у Ставрополі (Росія) народився Олександр Сергійович Грушевський, історик, літературознавець, етнограф. Брат Михайла Грушевського.

Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. З 1900 р. працював у Новоросійському університеті в Одесі, звідки звільнився через скандал, спричинений читанням лекцій з історії Великого князівства Литовського українською мовою. "Сумно і гидко! На російську мову переходити я, розуміється, не буду", – писав він у листі до брата Михайла.
Надалі викладав в університетах Москви, Санкт-Петербурга, Києва. 
Входив до складу Центральної Ради. Очолював архівно-бібліотечний відділ УНР. Один із організаторів архівної справи в Україні. За радянської влади викладав у Київському інституті народної освіти, працював в історичній секції Всеукраїнської академії наук.
Автор понад 100 наукових праць з історії, історіографії, етнології. Найбільш відомі – "Очерки по истории Турово-Пинского княжества" (1902), "Города Великого княжества Литовского в 14-16 вв." (1918р.).

Наукова діяльність. Входив до складу Української Центральної Ради. Голова архівно-бібліотечного відділу Міністерства освіти Української Народної Республіки. Після встановлення радянського устрою  — виконуючий обов'язки заступника голови історичної секції ВУАН, директор постійної Комісії зі складання історико-географічного словника українських земель, керівник секції соціально-економічної історії Науково-дослідної кафедри історії України при ВУАН, дійсний член Археографічної комісії, редактор «Історико-географічного збірника ВУАН» (вийшло 3 томи).

Автор понад 100 наукових праць з історії, історіографії, етнографії, історії літератури. Серед них монографії: «Пинское полесье» (1901), «Очерки истории Туровского княжества» (1902), «Города Великого княжества Литовского в 14—16 вв.» (1918); численні розвідки з політичної і соціальної історії України XVI—XVIII століть, української історіографії XVIII—XIX століть; серія нарисів про українських письменників XIX—XX століть: «З сучасної української літератури» (в «Літературно-науковому вістнику» та окремо 1909); «Шевченківська література за останні роки» («Україна», 1917, кн. 1—20); ст. «Невільницький цикл Т.Шевченка» («ЛНВ», 1918, кн. 2—3); «Повісті Куліша з середини 1850 р.» («Україна», 1927, кн. 1—2); «Галицька молодь та Куліш в 1860 р.» (Записки істор.-філол. від., 1928, кн. 20) та інші, надруковані в «Университетских известиях» (Київ), «Журнале Министерства народного просвещения» (Санкт-Петербург), «Известиях отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук» (С.-Петербург), «Записках Наукового товариства імені Шевченка» (Львів), в «Основе» (Одеса) та інші.

Автор портретів і розвідок, присвячених творчості Тараса Шевченка, Миколи Гоголя,Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненки.

У розпал Голодомору, 31 липня 1933р. звільнений з роботи, згодом заарештований як: 
один з керівних учасників антирадянської української націоналістичної терористичної організації...проводив підривну роботу на ідеологічному фронті.
Винним він себе не визнав і нікого не обмовив. На основі вигаданих свідчень 5 жовтня 1939р. Особлива нарада при НКВД СССР засудила його до п'яти років заслання до таборів Казахстану, де він працював рахівником, перебуваючи під наглядом міліції.

Помер в одній з сільських лікарень 1942 (за твердженням місцевих жителів). За іншими даними — 1943 у селі Верхньо-Іртишськ (Казахстан). Офіційних даних про його смерть та місце поховання не знайдено, можливо ці дані приховані НКВС.

Не зважаючи на постійну загрозу арешту, дружина вченого — Ольга Грущевська зберегла архів вченого. Під час правління Микити Хрущова та політики «відлиги», передано документи Олександра Грушевського до Центрального державного архіву України.

Олександра Грушевського реабілітовано у вересні 1989 року.

Історик Людмила Приходько: "В умовах сталінського тоталітаризму трагічний фінал життя Олександра Грушевського, як і всієї родини Грушевських був закономірним, а, враховуючи його наукові й політичні погляди, - неминучим. На довгі роки ім'я вченого було вирване з контексту української науки і викреслене з пам'яті поколінь. Наукова спадщина О. Грушевського, його науково-організаційна робота, здобутки в галузі архівної та бібліотечної справи тривалий час не вивчалися, хоча багато ідей вченого не втратили актуальності й сьогодні".

Матеріали (Режим доступу): Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії
Український інститут національної пам'яті
Інститут історії України
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ Київського національного університету імені Тараса Шевченка