Головний корпус Лісотехнічного – перлина української сецесії

Бурхливий розвиток Столичного королівського міста Львова на зламі XIX-XX сторіч не оминув й поступу чималої української громади. Будівництво та освіта – напрямки, за якими львівські русини, початку нового сторіччя, йшли пліч-о-пліч із народами багатонаціональної імперії. У Львові збережена пам’ятка, що гармонійно поєднує ці напрямки та є однією з найяскравіших загалом в Україні. Мова про колишню гімназію та бурсу Руського (українського) педагогічного товариства ім. Кардинала Сильвестра Сембратовича, а сьогодні це головний корпус Національного лісотехнічного університету, – одна з найкращих будівель у стилі український модернізм. Збудувала її понад 100 років на вулиці Потоцького (пізніше –Пушкіна, а нині – Генерала Чупринки) фірма Левинського.

Сьогодні, милуючись архітектурною довершеністю та величністю цієї споруди, ми із вдячністю згадуємо, що її, як писали в тогочасній періодиці, було «здвигнено жертвами цілого народу». Українські трударі не пошкодували своїх, тяжкою працею зароблених, крейцарів для зведення будинку, де мали готувати народних вчителів для сільських шкіл…Перші 14 тис. крон від імені греко-католицької консисторії офірував кардинал С. Сембратович. До кола благодійників згодом увійшли такі визначні діячі, як доктор Степан Федак, відомий співак Олександр Мишуга. Будівничий комітет очолювали О. Чапельський та доктор О. Макарушка. Завдяки доброчинній активності української громади всієї Галичини (було зібрано загалом 46 тис. крон) розпочате в 1906 р. будівництво було завершене у другому півріччі 1907 р.

Подаровані у день освячення 5 тис. крон та 400 м2 викупленої прилеглої території з південного сходу до потоку Вулька довершили внесок греко-католицької митрополії у це будівництво.

Архітектурно-композиційне вирішення задуму довірили колективу на чолі з видатним митцем, професором, завідувачем кафедри ужиткової архітектури Львівської політехніки, підприємцем і громадським діячем Іваном Левинським. Проект будинку створений Іваном Левинським, Олександром Лушпинським, Левом Левинським, Тадеушем Обмінським у 1906 році.

Тонкий знавець народної архітектури та сучасних мистецьких течій, І. Левинський зумів поєднати у проекті будівлі Руського педагогічного товариства стиль модернової сецесії з елементами народної орнаментики, бойківського й гуцульського бароко. На відміну від інших споруд фірми Івана Левинського «орнаментального» періоду (1903-1908), цей будинок майже позбавлений майолікових прикрас (за винятком сандриків третього поверху ризаліту). Втілений частково власним коштомархітектора, цей проект став справжнім шедевром національного зодчества, увійшовши до числа п’яти найкращихспоруд України XX ст.

Величний будинок на пагорбі в районі Кастелівки повернений головним фасадом на південь. Фронтальна композиція поєднує п’ять елементів, з яких три виступають уперед і є домінантними. Особливо виразна центральна частина, увінчана стилізованим баштовим верхом, під яким є великий фігурний фронтон із двома картушами (щитами). На них були зображені два знакові герби — галицький лев та київський архистратиг Михаїл — символи єдності українського національного відродження. На цьому наголошувало й архітектурне вирішення великого головного порталу,який мав трапецієподібнийпроріз — елемент, поширений саме в Центральній та СхіднійУкраїні. На лиштвах порталу були вирізьблені слова Тараса Шевченка: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля».

Стіну внизу прикрашають витягнені камені — русти, стилізовані під рублені елементи карпатських хат. Так само символічними є широкий звис даху та випуски крокв. Ряди великих вікон надають будівлі відкритості. Крім головного фасаду, вона має надзвичайно привабливий вигляд із тилу завдяки виступам об’ємних форм. Якщо головний фасад сповнений героїко-патріотичної семантики, то зворотний налаштовує на ліричний лад.

Усе це надавало споруді художньої довершеності. Саме тому керівники будівельного комітету свого часу писали: “Се буде наша нова твердиня, якою ми, автохтони, здобуваємо на нашій землі давні права власними силами”.

На превеликий жаль, у часи боротьби з українським націоналізмом після Другої світової війни із фронтону зникли обидва герби. З ідеологічних міркувань усунули скошені частини порталу, бо у той період український традиційний проріз був під неофіційною забороною. Було знищено напис із Шевченковими словами. Демонтували також скульптуру Матері Божої перед головним входом.

Від таких змін головний фасад дуже багато втратив, було зневажено первісний задум архітектора.

20 червня 1909 року будинок освятили у присутності митрополита Андрея Шептицького.

У 1912 році митрополит Андрей придбав будівлю в Руського педагогічного товариства для монастиря Св. Мокрини сс. Василіянок, при якому відкрили дівочу гімназію. У 1922 році тут створили приватну дівочу учительську семінарію сс. Василіянок. Спочатку нею керували настоятельниці монастиря Тереза Гікке та Соломея Цьорох, а від 1925 року директором став професор Микола Чубатий, видатний український історик. Випускниці семінарії мали право працювати вчительками в школах нарівні з випускницями державних семінарій.

У 20-х роках з ініціативи митрополита Андрея Шептицького у будівлі діяв дитячий будинок для сиріт під патронатом сестер Василіянок.

У 1936 році розпочато будівництво греко-католицької церкви Івана Богослова за проектом Романа Грицая. Церква мала утворити єдиний комплекс з бурсою Руського педагогічного товариства. Конструкція передбачала застосування залізобетону, перекриття були утворені стальними конструкціями завдовжки понад 20 м без опор. Стилістично будівлю можна віднести до функціоналізму. Через початок Другої світової війни храм залишився незавершеним. Згодом храм переобладнано під бібліотеку. Сьогодні це Науково-технічна бібліотека Національного лісотехнічного університету України.

У роки німецької окупації у приміщенні будинку та сусідніх будівлях розміщувався лазарет львівських концтаборів, уся територія якого була огороджена колючим дротом. Його залишки збереглися і до нині в стовбурах старих дерев дендропарку. Після Другої світової війни у будівлі певний час був військовий шпиталь.

На початку 1945 року у Львові створили Лісотехнічний інститут, який раніше функціонував як факультет Львівської політехніки. Будівля на вулиці Пушкіна, 103 стала головним корпусом навчального закладу, а на місці монастирського городу виріс невеликий ботанічний сад-дендрарій. Приміщення було надзвичайно занедбане. Співробітники і студенти інституту власними силами облаштовували навчальні аудиторії, а також інші приміщення під бібліотеку, гуртожитки, їдальню, господарські споруди, квартири для науково-педагогічних працівників.

Будинок залишається непересічною пам’яткою архітектури. Сьогодні в університеті невпинно дбають про його оновлення. На фронтоні замість п’ятикутної зірки розмістили емблему НЛТУ України та латинський девіз: “AD NATURAM VIVERE DISCIMUS” (Вчимося жити в гармонії з природою), який вказує на виразне екологічне спрямування навчального закладу. У 2008 році під час реконструкції перекрили дах натуральною черепицею, на бічних шпилях даху прикріпили “ялинки”.

Впродовж 2023-2024 рр., завдяки позиції, розумінню, зусиллям ректора університету, професора Володимира Загорського зберегти культурну спадщину, перлину Лісотехнічного, при активному залученні благодійників і меценатів, проводяться ремонтні роботи фасаду будівлі, внутрішніх приміщень, реставрація балконів.

На честь митрополита Андрея Шептицького у 2018 році на фасаді будівлі відкрили меморіальну таблицю авторства Ярослава Скакуна, на якій викарбувано: “…щоби корисна праця українських лісівників, розпочата з Божим благословенням, була дальше продовжена”. Справа митрополита Андрея на благо України, турбота про молодь, підтримка освіти має продовжуватись й надалі!

Духовна основа, закладена митрополитом Андреєм Шептицьким, нині дає добрі плоди. Багато людей, які навчались у цьому будинку, понесли у світ ґрунтовні знання. Сьогодні в цій історичній споруді розташовані адміністрація університету, аспірантура, Навчально-науковий інститут Комп’ютерних наук та інформаційних технологій, а також навчальні аудиторії.

Наталія МИРОВИЧ, директорка Науково-технічної бібліотеки Національного лісотехнічного університету України;
Валентина НОВОСАД, завідувачка відділу обслуговування і зберігання фондів Науково-технічної бібліотеки Національного лісотехнічного університету України;
Сона РОМАНОВА завідувачка сектору культурно-просвітницької роботи Науково-технічної бібліотеки Національного лісотехнічного університету України.